ба́тько —
1) (пестливі — бату́ньо, бату́сь, бату́сьо, ба́тенько, ба́течко, ба́тонько; також та́то, та́тко, та́тонько, тату́сь, тату́сик, тату́сенько, тату́ньо; не́нько, ня́нько, не́ньо, ня́ньо) — чоловік стосовно своїх дітей; жартують: «Ми з тобою кревні, бо мій батько і твій батько коло одної печі грілися», «Ми родина: твій ненько дім підпалив, а мій ся коло нього грів»; з давніх часів виступає як голова роду, родинно-релігійний домовий голова (тому назва перейшла й на священика — батюшка);як старший у родині, виконував усі необхідні обряди, пов’язані з родинним вогнищем (на Різдво, весіллі тощо); за давнім звичаєм, голова родини, господар, порадник у сім’ї, мудрий вихователь дітей, тому кажуть: «У кого нема вітця, у того нема лиця»; вважалося, що діти, особливо син, успадковують не лише батьківське добро, але й натуру, вдачу: «Яка вода, такий млин, який батько, такий син». Живемо не батьками, помремо не людьми (прислів’я); Син мудрий — потіха для батька (Біблія); Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки; Одна, як та пташка в далекім краю (Т. Шевченко); Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив… З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, — він годився на все (О. Довженко); Не слухав тата, послухаєш ката (приказка); Мамцю моя солоденька! І ти ж була молоденька. Ти любила мого нянька, як я тепер свого Йванка (пісня); у сполученні: ім’я по ба́тькові — складник імені людини, що вказує на ім’я батька;
2) ба́тько-ма́ти (ба́тько й ма́ти) — батьки; пор. заповіт Божий: «Шануй батька й матір»; український звичай — пошанне звертання до батька-матері на «ви»; народне застереження: «Бога бійся та родителя — два предмети»; у весільному обряді батьки не йдуть на вінчання, а чекають удома повернення молодих з-під вінця, щоб обсипати їх житом чи взагалі пашнею на порозі дому. Усе купиш — матері-батька не купиш (приказка); Хто батька-матір зневажає, той добра не знає (приказка);
3) весі́льний (поса́джений, поса́дний, голова́тий) ба́тько — чоловік, який виконує на весіллі роль батька нареченого або нареченої. Посадним батьком на весілля закликаємо (П. Куліш);
4) хреще́ний (духо́вний) ба́тько — чоловік, який бере участь в обряді хрещення духовний батько; шанобливе називання козацької старшини, отаманів та ін. Ой, Богдане, батьку Хмелю, Славний наш гетьмане! Встала наша Україна на вражого пана (дума);
6) ввічливе звертання до чоловіка похилого віку. Добре єси, мій кобзарю, Добре, батьку, робиш (Т. Шевченко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 29-30.