комо́ра = комо́ря (зменшено-пестливі — комі́рка, комі́ронька, комі́рочка) —
1) окрема будівля в садибі для зберігання зерна тощо («Ой мала я у коморі гречку та й носила по мішечку»), символізує статки, тому кажуть: «Роби надворі — буде й у коморі», «В мене дві повні комори: в одній злидні, в другій горе», «В коморі пусто, встодолі порожньо, а в хаті лиш одна верета»; раніше служила також місцем ночівлі для дорослої дочки чи сина. Ти в коморі, я надворі, Вийди, серце, злічим зорі (А. Метлинський); Він [купець] у дворі комору збудував (Л. Глібов);
2) відділена частина хати, де тримають продукти харчування, хатні речі тощо. Весело вам, дітки, В горницях просторих; їстоньки чи питки — Всього є в коморах (П. Грабовський); Да мати гуляти дaне пускала, Дай у комірочку да й зачиняла (П. Чубинський);
3) у весільному обряді — місце першої подружньої ночі молодих і сам ритуал першої шлюбної ночі; готували в коморі шлюбну постіль для молодих, у головах клали хліб і сіль, ставили образ; свашки співали: «Ой, хто буде спати, Будем йому на постіль слати: Соломку в головки, сінця під колінця, А м’яти під п’яти, Щоб було м’яко спати»; старости тричі благословляли молодих, після чого дружко вів молодих за кінці хустини до комори; так само урочисто здійснювався і обряд виведення молодих із комори і вводження їх до гостей, після того як демонструвалася сорочка молодої після шлюбної ночі (кали́на — див.).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 303-304.