баба —

1) (пестливі — бабу́ня, бабу́нечка, бабу́ся, бабу́сенька, бабу́­сечка, ба́бця) мати батька або мате­рі; жартують: «Ми собі родина, бо твій дідо моїй бабі раз у шапці приніс грибів», «Син бабі вуйко»; у давніх українців — одне з найстаровинніших божеств: мати-предкиня, берегиня, охоронниця, покрова, хранителька родинного вогнища; з її ушануванням постав культ Матері, згодом Богині. Жда­ла баба онукового книша, та вилізла й душа (прислів’я); Поки жива ба­буся, я нікого не боюся (приказка); Кругом столу дітвора, Пестить бабця їх стара І онукам самі ласі Подає шматочки м’яса (М.Шпак);

2) стара жінка; дружина діда; загальнослов’янське слово позначає взагалі жінку (перев. стару); використовується в народній культурі на позначення міфологічних персонажів, хвороб, атмосферних явищ, астрономічних об’єктів, календарних дат, ритуальних предметів; часто протиставляється дідові або виступає з ним у парі (пор. у казці: «Жили собі дід та баба, і була в них курочка ряба»); також обов’язкові персонажі рядження; цим словом називають жіночих демонів: лісова́ ба́ба — дружина лісовика, ба́нна ба́ба — дух лазні, залі́зна ба́ба — дух, що живе в кукурудзі, жи́тня ба́ба — польовий дух. Була колись баба дівкою, та давно (приказка); Баба без діда — як борщ без хліба (приказка); Кортить бабі скорин­ки, та не вгризе (приказка); Сердилась баба на діда, а дід того не відав (М. Номис);

3) (збільшено-зневажливі — баби́ще, баби́сько) народно-розмовне — взагалі жінка; у народі сварливу, підступну, язика­ту, злу жінку (незалежно від віку) часто порівнюють з чортом (дідь­ком, бісом), взагалі з нечистою силою, тому звуть язіба́бою і кажуть: «Чорт і баба — одна рада», «То та­ка баба, що й дідька не треба», «Де диявол нічого не вдіє, там бабу пошле», «З бабою і дідько справу програв», «У баби язик, як у чорта мітла», «Що біс, що баба — одна у них мама». Де баб сім, там торг зовсім (М. Номис); Не пхай бабі пальця в рот (І. Франко); У баби язик — як лопатень (М. Номис); Баба з воза — коням легше (при­слів’я); Господи, благослови стару бабу на постоли, а молоду на кожанці (М. Номис); Як вийшла бабище старая, Крива, горбатая, сухая (І.Котляревський);

4) жінка, що приймала дітей під час пологів і справляла рожаничний бенкет як своєрідну жертву Пречистій Діві (раніше богині Мокоші та рожаницям); бабина робота вважалася Божою працею; повитуха знала безліч замовлянь від недоброго ока, зналася на зіллі, яким користува­лася при підготовленні першої ку­пелі, обсушувала дитину біля до­машнього вогнища; також у сполученнях: ба́ба-[с]повиту́ха, ба́ба-пупорі́зка, ба́ба-бра́нка, бра́нна ба́ба; в народі існує прикмета, за якою сповитусі-покійниці кладуть до тру­ни пучок різок, щоб вона відганя­лася від тих діток, яких не вряту­вала, коли бабувала. Баба винува­та, що дівка черевата (приказка); Де багато баб, там дитя без пупа (М. Номис);

5) злидарка. Баба в торбу візьме (приказка, якою ляка­ють дітей);

6) відьма, знахарка, ча­рівниця, ворожка, шептуха; у на­родній творчості з такою жінкою пов’язують передусім ворожіння, чарування, пор. у пісні: «Ой приходю я з відрами до криниці. Здибає мене три баби-чарівниці. Ой одна баба, що корови чарує, А дру­га баба, що мешканнячко псує, А третя баба із чорними очима, Ой вона ж мене із милим розлучила!»; старе слово бабкати означає «ше­потіти», «ворожити». Надвоє баба ворожила: або вмре, або буде жива (прислів’я); Бог поможе, то й баба поможе (прислів’я); Сто баб — сто лік (приказка); Я баба шептуха од злого духа;

7) Ба́ба-Яга́ = Яга́ = Ба́ба-Юга́ — у дохристиянських віру­ваннях — богиня смерті (назива­ють ще Я́зя, Йо́га, Єге́ра); мешкан­ка потойбічного світу; живе у ха­тинці на курячих ніжках як межі двох світів; традиційний персонаж дитячої казки як лихої баби, небезпечної для дітей, котрих хоче поїдати; взагалі у народних каз­ках — потворна і зла чарівниця, зла істота, стара відьма; також пер­соніфікація дуже лютої зими; у на­роді відома з дуже давніх часів (слово яга, можливо, споріднене з литовським ánris — «гадюка, уж»; давня язя — «чарівниця»); у пере­носному розумінні — взагалі лиха, зла, підступна, сварлива жінка. Баба-Яга, костяна нога, волосяний язик, в ступі їздить, товкачем по­ганяє, мітлою слід замітає (казка); Раз убили брати козу, а то не коза була — то була дочка Баби-Яги (казка) (див. ще мавка 2);

8) ди́ка ба́ба = літа́виця = переле́сниця — казкова жіноча істота, яка споку­шає молодих чоловіків;

9) ки́ці (кі́ці-, ку́ці-, ку́ца-, ці́ці-) ба́ба — старо­винна народна гра у піжмурки (див.), а також той із гравців, у кого зав’язані очі і який ловить інших;

10) тісна́ (кісна́) ба́ба — старовин­на народна гра, в якій ті, що си­дять на кінцях лавки, тиснуть на тих, що сидять посередині, нама­гаючись витіснити і зайняти їхнє місце;

11) ба́бу перево́зити — ста­ровинна дитяча гра; кидають ка­мінці або черепки так, щоб вони пішли по воді рикошетом; скільки камінець або черепок зробить стрибків, стільки той, хто кидав, «перевіз баб»; у Галичині гру звуть «щура (качку) пускати» (І. Франко);

12) кам’яна́ (скі́фська) ба́ба — людиноподібний кам’яний бовван давнього походження в степу (між Доном і Дніпром) на могилах, по­ставлений скіфами або сарматами; також старовинний половецький намогильник (назва походить від тюркського балбал (намогильник) і утворилася шляхом перенесення за співзвучністю з українською); також об’єкти язичницького куль­ту; за легендами, ці боввани нібито закам’янілі люди, покарані Богом (М. Грушевський);

13) подоба людської фігури, виліпленої із снігу; у сполученні: снігова́ ба́ба — також велика конусоподібна кучугура снігу. По дворах врівень з хатами стоять страшенні снігові баби, і тільки вітер куйовдить їх гострі го­лови (Панас Мирний); Бабу здоро­венную, Уночі страшенную, Зліпимо гуртом (Л. Глібов);

14) пучок сіна, який кладеться під стіл на Святве­чір;

15) ба́ба-пти́ця — великий во­дяний птах з довгим пласким дзьо­бом, під яким є простора торба, куди він ховає свою здобич; пелі­кан, нежить; символ жертовної лю­бові батьків до дітей; символ Христа, що з любові до людства пішов на муки і страшну смерть;

16) Баби́ — другий поминальний день після Ді­дів (Дідового дня);

17) Баби́ — на­родна назва сузір’я Плеяд; див. ще ба́бине лі́то;

18) Жи́тня Ба́ба див. Ве­ли́ка Боги́ня.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 20-22.