Ілля́-проро́к —

1) чудотворець, святий, вустами якого глаголить Бог, проповідник, який провіщає майбутнє від імені Бога; у слов’ян­ській міфології Ілля-пророк виступає як персонаж, пов’язаний з громом, дощем, а також з родючіс­тю, літом, урожаєм; прийшов на зміну Перунові як громовик, що їздить по небу у вогненному возі й полює за змієм-драконом вогнен­ними стрілами; тому, за народни­ми повір’ями, Ілля-пророк — мо­гутній володар найгрізніших сил природи, бо в його розпорядженні грім та блискавка (див. ще Гавриї́л); селяни вірили: якщо під час грози загориться дім, то це Ілля наслав вогонь за гріхи; якщо Бог запалив — людина не загасить; про грозу кажуть: «Ілля грози тримає та наводить»; в уяві народу Ілля був не лише караючою силою, але й покровителем хліборобів, тому в новорічному посіванні виступає як подавець урожаю: «Ходить Ілля на Василя, носить пугу житяну, — куди махне, жито росте, жито-пшениця і всяка пашниця»; пop. у колядці: «Святий Петро за плугом ходив, святий Павло волоньки во­див, а сам Господь пшениченьку сіяв, а святий Ілько заволочає, свята Пречиста їстоньки носить»;в іншій колядці: «Святий Юрій землю одмикає, святий Петро жи­то зажинає, святий Ілля в копи складає»; саме тому цьому святому — «на бороду» — залишають пасмо незжатого хліба (його нази­вали Іллє́вою (Ілько́вою) бородо́ю; див. Спа́сова борода́); Ілля — найпопулярніший з усіх святих в українському народі; не випадково перша церква в Києві була збудо­вана на честь Іллі, можливо, на противагу Перунові (згадується в договорі Ігоря з греками 944 чи 945 року), оскільки його вважали головним помічником Бога в Його боротьбі із Сатанаїлом (вірили, що «коли б Ілля не нищив нечистої сили, то не можна було б і жити, так вона плодиться»);

2) Іллі́-проро́ка (Проро́ка Ілії́) день — за цер­ковним календарем, день 20 лип­ня/2 серпня, коли за свої земні ді­яння (здійснення ряду чудес) Ілля-пророк був знесений живим у вогняній колісниці на небо і не з’являвся на землі до самої події Преображення Господнього; на час, коли відзначають день Проро­ка Іллі, припадають в Україні найсильніші громовиці (див.), тому в народі поширені назви святого — Гро́зний, Громобі́й, а саме свято називають Громови́м; у цей час бува­ють зазвичай і так звані гороби́ні но́чі; ця пора пов’язана з кінцем господарського сезону, бувають уже холодні дні й ночі, починаєть­ся негода («Як прийде Ілля, наро­бить гнилля»); опадають перші листки («Прийшов Петро, вирвав листок, прийшов Ілля, вирвав і два»); поспішають збирати сіно («До Іллі сіно і під корчем сохне, а по Іллі до полудня літо, а пополудні вже осінь»); вилітають з вулика рої («Після Іллі нехай рій сидить на гіллі»); з’являється хліб нового врожаю («На Іллі новий хліб на столі»); за цим днем визначали по­году і зміну пір року, — «на Іллю до обіду літо, а після обіду — осінь». До Іллі мужик купається, а від Іллі з рікою прощається (припо­відка); Ілля на полі копи лічить (приказка); До Іллі гарні рої (при­казка); На Іллю-пророка вода не­глибока (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 260-261.