ша́пка —

1) (зменшені — ша́почка, ша́понька) найдавніший тип чоловічих головних уборів (перев. без полів, м’який, теплий); узимку носили шапки з овечого хутра або із сукна з хутровою опушкою; знімають з поваги до господи й господарів, у церкві, на цвинтарі, а також вітаючись; іронізують: «Бараняча шапка на баранячій голові», «Не для шапки голова на плечах»; мала ритуальне значення; наречений у деяких місцевостях протягом усього весілля був у шапці; дружко викуповував у старшого дружка шапку жениха; при цьому співали: «Ой дай, мати, голку І ниточку шовку Пришити квіточку К зеленому барвіночку, І до квітки, і до китайці, І до Іванової шапці»; звичаї породили вислови: «Без шапки, як злодій», «На голій голові нечисті закубляться», «Скинь шапку, бо теща глухою буде», «Не їж у шапці, бо твоя жінка буде мати дурного чоловіка»; вислів ударити шапкою означає суворий виклик, суперечку чи прокляття, а обмінятися шапками символізує налагодження стосунків чи вступ у дружні взаємини. Ой то була в легіника кучерява чілка! В нього шапка на голові, а ти вже не дівка (коломийка); Чорт бери шапку, аби голова була ціла (М. Номис); Ізняв шапоньку та й поклонився (П. Чубинський);

2) ша́пка-невиди́мка — фольклорний образ чарівної шапки, за допомогою якої можна дістати все, чого забажаєш, оскільки той, хто її надіває, стає невиди́мкою (див.); хто бажає мати шапку-невидимку, той повинен знайти на Благові́щення (див.) вужа, відрубати йому голову, взяти три горошини і закопати їх з головою під покутем; до Великодня ці горошини мають прорости; вирвавши їх, треба піти до храму, де ходить дідько в золотій шапці і всіх смішить, але його не видно, бо шапка на ньому — невидимка; треба підкрастися і зненацька схопити шапку; у народних оповіданнях роль шапки-невидимки часто належить чарівному колу, яке обводить парубок у третю ніч (найстрашнішу), щоб сховатися від відьом.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 647-648.