черне́ць (ж. черни́ця; мн. — ченці́, черці́; зменшено-пестливі — че́нчик; черни́ченька, черни́чка) —

1) член релігійної громади, що прийняв (прийняла) постриг і дав (дала) обітницю вести аскетичне життя відповідно до монастирського статуту; монах (монахиня); об’єкт порівнянь та зіставлень («Душа чорна, мов у ченця ряса», «Як рибі без води, так ченцю без монастиря»), гумору («Чернець святці розгортає, а на молодиць поглядає», «І ченці помагають людям рибу їсти»). Чорт не плаче, коли чернець скаче (М. Номис); Ченці, попи й крутопопи… Були в огні на самім дну (І. Котляревський); Б’є черниченька поклони (П. Грабовський);

2) мі́сяць-черне́ць див. мі́сяць4.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 639.