цап (зменшено-пестливі — ца́пик, цапо́к, цапо́чок) —

1) самець кози; у фольклорі — об’єкт жартівливих або й іронічних характеристик, передусім марності сподівань або дурості («І цап своєму хвосту рад», «Не буде з цапа вовни», «Послухав цапа — і сам у барани попав»); про впертого говорять, що він «цапа (цапки) стає (скакає)»; об’єкт порівняння («Як з цапа молока», «Борода, як у цапа»); прикметник ца́повий — у сполученнях — пропа́в ні за ца́пову ду́шу — ні за що втратив усе, пропав; ца́пова борода́ — обрядовий незжатий пучок колосків у кінці ниви при завершенні жнив (див. ще Спа́сова борода́); за народним повір’ям, при конях у стайні добре тримати цапа, — «він боронить їх від домовика». Стриба, як цап на городі (М. Номис); Він такий, що від цапа молока випросить (приказка — про дуже настирливого); див. ще козе́л2;

2) рід народної гри на зразок чехарди (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 628.