козе́л —

1) дика жуйна тварина родини порожнисторогих, що жи­ве перев. в горах; символ життєвої (зокрема молодої чоловічої) сили;

2) = цап; самець свійської кози; здавна мав обрядове значення у святкових забавах (див. ще коза́ 4); у свідомості народу пов’язується з чортом, якого зображували схожим на козла; козла тримали в стайні, щоб домовик ним їздив і не заїжджував коней; впертість козла-цапа породила вислів ставати цапки; маловартісність козла пере­дає вислів пропа́в ні за ца́пову ду́шу, тобто «марно пропав»; символізує також глупоту; разом з тим у на­родній загадці цап — символ міся­ця: «Цап, цап по полю басує, з ца­пенятами гарцює, поки буде гарцювати, поки вовк буде спати» (місяць і зірки доти будуть на небі, доки не зійде сонце). З козла ні шерсті, ні молока (приказка); Козел меле, козел меле, коза насипає (Ган­на Барвінок); Витріщив очі, як козел на нові ворота (М. Номис);

3) різновид гри в доміно, карти;

4) води́ти козла́ — народна обрядо­ва гра (на Масницю) з піснями про козла;

5) тільки козли́ — крок­ви у гуцульських хатах.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 298.