Січ —

1) = Запоро́зька Січ (див.); коли Січ було зруйновано й спалено, цю подію оспівала народна дума: «Ой летить крячок та по той бочок. Де не взявся шуліка. А не буде в Січі місця Віднині й довіку». Січ — мати, а Великий Луг (великий Дніпр) — батько (Словник Грінченка); Хто любить ніч, тому ворог Січ (М. Номис); Іна Січі мудрий німець картопельку садить (Т. Шевченко);

2) (з малої літери) окреме поселення, що входило до складу козацької організації в XVI —XVIII ст.;

3) (з малої літери) = сі́ча — рукопашний поєдинок, бій із застосуванням холодної зброї (шаблі, списа тощо). За містом січ кривава Аж до вечора тривала (І. Франко); Перший кидається [Грицько] в січ, вже б’є й рубає так, що й світа перед собою не бачить (В. Самійленко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 544.