схід —

1) одна з чотирьох сторін світу; протилежне захід; здавна вірили, що сторона землі, звідки сходить сонце (бог-сонце), — цемісце започаткування життя; це блаженна сторона, де вічна весна, вічне світло й тепло; це рай (ирій, ірій, вирій); тут мешкають померлі (див. рахма́ни); слід молитися на схід (це прийняла й християнська церква), зокрема вранці, коли сонце, викупане й виспане, особливо милостиве; звертаючись обличчям на схід, проказують і різні заговори та заклинання; храми будують вівтарем на схід (до Єрусалима, до Христа, Со́нця Пра́вди); покійника ховають так, щоб дивився на схід; дім починають мазати єлеєм зі східної сторони; освячення нового колодязя чи будь-якої будови в дворі відбувається з поверненими на схід обличчями. І на схід, і на захід, і на південь, і на північ, хмари, розійдітесь (М. Кропивницький);

2) поява над обрієм небесного світила; помічено, — «якщо сонце при сході яскраво-червоне, а невдовзі сховається за хмару, — скоро занегодить», «якщо під час сходу сонця стоїть духота, під вечір слід чекати дощу». До сходу сонця, рано-рано! У Віфліємі на майдані Зійшовся люд (Т. Шевченко); у сполученнях: від схід со́нця — з того боку, де сходить сонце; до схід со́нця — на світанку, перед сходом сонця. Повій, вітре, до схід сонця, До схід сонця, край віконця (С. Руданський); на схід со́нця — у той бік, де сходить сонце.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 588.