суд —

1) державний орган, який розглядає цивільні, кримінальні та адміністративні справи; також сам судовий процес, судове засідання; з дохристиянських часів збереглося розуміння суду як правди Божої, тобто рішення бога Долі (звідси, можливо, вислів «воля Божа, а суд царів»); і досі суд совісті вважають найсправедливішим, тому й кажуть: «Свій суд короткий», «Хто сам себе не обсудить, той нічого не стоїть»; хоч, з іншого боку, «сам собі ніхто не суддя»; на відміну від Божого суд земний далеко не завжди справедливий, недарма кажуть: «Покарав Бог люд — пославна землю суд», «Де суд, там і неправда», «Без суда суд буває»; особливо несправедливий суд там, де втручаються влада й гроші: «Де гроші судді, там право в кут», «— Чия справа? — Війтова! — А хто судить? — Війт!». Добра справа не потребує суду (М. Номис); Ой поїхав він до Сандомира суди судити, села ділити (пісня); Коби такий розум перед судом, який по суді (приказка); Ліпша є на світі солом’яна згода, як золотий суд (приказка); Кирилик поступив у суд на службу і став зразу з Кирила, Кирилика Кирилом Івановичем (Панас Мирний);

2) Бо́жий суд — за релігійними уявленнями — Божа кара за вчинений гріх, злочин; див. ще вого́нь;

3) Страшни́й суд — за релігійними уявленнями — суд, який вершитиме Бог над усіма людьми, коли настане кінець земного світу; митрополит В. Липківський присвятив одну з проповідей Страшному судові за Євангелієм від Матвія: «І Господь Бог судитиме на Страшному суді не кожну окрему людину, а кожний народ»;

4) Генера́льний суд — найвищий суд козацької України.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 586.