Спас —

1) = Спаси́тель = Христо́с-Спаси́тель — за християнським віровченням, засновник християнства, що врятував людство, спокутуючи його гріхи; див. ще Христо́с Ісу́с;

2) Спа́са — народна назва календарних християнських свят, свят Господніх — Пе́рший Спас (1/14 серпня), Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього, у народі — Макові́й (див.), початок Спасівського посту, Спа́сівки (див.); казали: «Перший Спас — це проводи літа», «З Першого Спаса — холодні роси»; Дру́гий (Вели́кий) Спас (6/19 серпня), Преображення Господнє, у народі — Я́блучний Спас; у церкві святять яблука і всі інші плоди, бо це одне з найбільших хліборобських свят — свято врожаю; таке освячення символізує розквіт і плодючість усього створеного у безкінечному царстві життя; до свята намагалися не їсти яблук, особливо жінки, діти яких померли; існувало повір’я, що «на тому світі» ростуть срібні дерева з золотими яблуками, і їх дають (вірили, що це робить Божа Мати) лише тим дітям, батьки яких не споживали яблук до Другого Спаса; на свято освячували: яблука, овочі, мед, вінки із збіжжя, замикаючи тим самим обжинковий обхід, а заодно і цикл аграрних свят; вінки потім обмолочували і починали тим зерновий посів озимини; збирали всі зернові, востаннє заготовляли лікарські трави, приказуючи: «Діва Марія це зілля сіяла, а Спас поливав — нам на поміч давав»; вірили, що це час третього виходу померлих на світ (перший — у Страсний четвер, другий — на Зелені свята), казали: «Спас — усьому час»; починалися холодні ночі, подекуди з приморозками: «Прийшов Спас — пішло літо від нас», «Від Спаса та й рукавиці до паса»; Тре́тій Спас (16/29 серпня), Нерукотворного Образу, у народі — Спа́са на Полотні́. Прийшов Спас — бери (держи, готуй) рукавиці про запас (М. Номис); Дере на пасіці Панько свій мед на Спаса (П. Гулак-Артемовський); Поспіли груші й яблука на Спаса (О. Довженко);

2) церква, монастир на честь Христа-Спасителя. У Межигірського Спаса тричі причащались (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 573.