слід (зменшені — слідо́к, слідо́чок, слі́донько) — знак, залишений на землі чи на чомусь іншому ногою людини чи лапою тварини; також узагалі залишений усякий знак; у народі була дуже поширеною ворожба по сліду; про це в народних піснях: «Я з-під тебе землю брала, до серця клала, тебе чарувала»; такі чари іноді набирали небезпечного характеру; вірили, що між слідом і людиною, що його залишила, існує зв’язок, тому проклинали: «Бодай їх слід запав!», що було рівнозначне побажанню смерті; від ворожіння над слідами постає вірування, що через посередництво сліду можливе оборотництво, пор. казку про сиріт Івана та Марину, де Іван перекидається на барана, бо напився з баранячого сліду, або приповідку: «Ще будеш з волового сліду воду пити!», тобто працювати, як чорний віл (звідси й вислів у чиї́сь сліди́ вступи́ти, тобто наслідувати когось); ще приповідка: «Будуть ще твоїми слідами дзвонове серце мазать» (коли хто пропадав безвісті, мазали землею з його слідів серце дзвона в надії, шо його гудіння через сліди дійде до людини); вірили, що через слід людини можна вплинути на її дії й почуття, як у пісні: «Я того старого од роду не любила, по його слідочку каменем да покотила, ой, як тяжко-важко каменеві да котитися, а ще важче-тяжче старому да женитися… Я молодого полюбила, по його слідочку персником да покотила, ой, як легесенько персникові да котиться, а й ще легше, легше молодому жениться»; звідси й звичай охороняти сліди коханої людини, щоб їй ніхто не завдав ніякого лиха: «Ростіть, ростіть, огірочки, у широкі листочки, буду рвати, прикривати свого милого слідочки, щоб пташки не ходили, щоб слідочків не бродили, шоб мого миленького опріч мене не любили»; «Ой вирву я кленовий листочок та прикрию милої слідочок, щоб пташечки не ходили, щоб слідочка не збродили, мені, молодому, жалю не зробили»; сліди характерні для похоронних голосінь як символ пам’яті, спогаду: «Станьте, мамко, станьте та походіть по своєму подвір’ячку, та наробіть нам слідочків. Ми будемо ті слідочки збирати, будем васильками їх обтикати та по тих слідочках будемо, мамко, вас пізнавати»; «Не плач, моя матусенько, за мною, лишаю ті слідоньки у дворі; не заберу свого добра з собою: дрібнії слізоньки на столі»; пор. ще приповідки: «За ним і слід пропав», «За ним давно і сліди замело!» — і пам’ять про нього вже зникла; «Бодай твого сліду псами шукали та й найти не могли!» — побажання подітися геть, щоб і згадки не лишилося; «Пішов і сліди з собою забрав!» — зник безслідно; див. ще вийма́ння слі́ду. Не варт мені в слід вступати (приповідка — не гідний ти мене); В чоботях ходить, а босії сліди робить (М. Номис); І сліду не осталось (Т. Шевченко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 550-551.