слина́ (зменшене — сли́нка) — рідина, що виділяється особливими залозами у ротовій порожнині людини та хребетних тварин, зволожує рот й сприяє змоченню та перетравленню їжі; здавна символізує плодючість і вважається чародійною, бо має очищувальну силу, як і дощ; дощ очищає небо, а слина очищає життєвий простір від усього злого (тому ворожбити користуються нею як ритуальною); див. ще плюва́ння; оскільки виділення слини пов’язане з травленням, а отже й з відчуттям смаку, сама думка про смачне або й просто про їжу викликає появу в роті слини, звідси приповідки: «Аж йому слинка в рот набігає» — про людину, якій обіцяють шось смачне; «Нашому маляті лиш слину ковтати» — тобто залишатися з незадоволеними бажаннями; «Аж слинку ковтає» — про голодного, який жадібно дивиться, як їдять інші.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 550.