сла́ва (пестливі та іронічні — сла́вонька, сла́вочка) —

1) широка популярність, всенародна повага, шана як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті і т. ін.; кажуть: «За героєм слава біжить», «Про його слава на весь світ стала»; як про уосібнення такої популярності кажуть: «Слава не поляже, а про себе розкаже»; у давні часи ідея слави лежала в основі української духовності; завдяки їй постало місто Переяслав на честь перемоги Володимира над печенігами (993 р.), а українського силача Яна Усмошвеця над печенізьким богатирем («зане переял славу отрок той»); з тих часів лунає дзвін струн співців, «свивал слави обаполи сего времени»; «Комони ржут за Сулою, звенить слава в Києві», — пише літописець; у «Слові о полку Ігоревім» не можуть знайти спокою молодий князь Ігор Святославович з Буй-Туром Всеволодом: «Мужаймося самі, переднюю славу самі похитим, а заднюю ся самі поділим»; і йде дружина степами, «іщучи собі чти, а князю слави»; за козацьких часів Граб’янка закликає: «Помнож, Боже, навіки козацькую славу і покори под нози врагов наших главу»; про безсмертя слави пише Т. Шевченко: «Все гине, Слава не поляже!». Полягла Кішки Самійла голова… Слава не вмре, не поляже! Буде слава славна поміж козаками, поміж друзями, поміж рицарями (пісня); Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш (прислів’я); Козацька слава (доблесть); у сполученні: сла́ву учини́ти — віддати останні почесті полеглому в бою герою. Високу могилу висипали, і прапірок у головах устромили, і премудрому лицареві славу учинили (пісня);

2) репутація, а також слухи, поголос (перев. негативні); про людину з такою репутацією кажуть: «Набрався слави повні халяви», «Погана слава має крила», «Ганебної слави повні халяви»; у старому селі — доброю славою особливо дорожили, надто дівочою (казали: «На воротях слава не висить»); бідою було для батьків, коли про дочку ходила по селу недобра слава (як про Катерину з однойменної балади Т. Шевченка). Далеко йде хорошая слава, а худая ще дальше (М. Номис); Синиця славу розпустила, що хоче море запалить (Л. Глібов); Тим до неї не горнуся, що слави боюся (П. Чубинський); Добра слава (добра репутація; кажуть: «Добра слава дорожча (ліпша) від багатства»); Недобра (лиха, ганебна) слава (погана репутація); Слава-поговір (погані слухи); фразеологізми: набира́тися сла́ви — ставати об’єктом глузування, насмішок; сла́вучини́ти (сі­́яти) — поширювати ганебні чутки про когось; у сла́ву вводи́ти — ганьбити, компрометувати. Сватай мене, козаченьку, та не вводь у славу (П. Чубинський); усла́ві ходи́ти — ганьбити себе безчесною поведінкою. Ой сама ж ти, дівчинонько, Та у славоньці ходиш (П. Чубинський);

3) традиційний вигук схвалення, визнання тощо, також бойовий поклик; ура. Слава тобі, Гамалію, На весь світ великий… (Т. Шевченко); Слава! Слава! — покотилось І лягло до ніг (П.Тичина);

4) сла́ва Бо́гові (Бо́гу) див. Бог1;

5) Сла́ва тобі́ Го́споди див. Госпо́дь, Бог1;

6) — Сла́ва Ісу­́су! — Наві́ки сла́ва! — традиційна форма вітання і відповіді на нього;

7) (з великої літери) за дохристиянськими віруваннями — богиня воєнної перемоги та мисливської удачі; можливо, й Велика Боги́ня (див.), богиня життя.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 549-550.