син —

1) (зменшено-пестливі — сино́к, синко́, си́нонько, сино́чок, си́нчичок) особа чоловічої статі стосовно своїх батьків; про розумного сина народ каже: «Син батька розумніший — радість, а брат брата — зависть», а про дурного, злого, ледачого з гіркотою зауважує: «Від поганого сина батько сивіє», «Дурному синові і батьківське багатство не в поміч», «Злому синові не в честь наука», «Ледащо син — батьків гріх»: тому й кажуть: «Вчи на добре сина, то не буде псина»; син у родині, за народними уявленнями, — більш бажана дитина, ніж донька (казали: «Як син родиться, то й кутки смутяться», «Син родиться на господарство, а донька на злидні»); баба-сповитуха називала сина богданом, а доньку — зневажливо перепоєм; у всіх народів син — продовжувач батьківського роду, а донька, відходячи в чужу родину, підтримувала чужу, а не свою рідню; після одруження синову родину намагалися відділити, збудувавши їй хату; благословляли: «На тобі хліб-сіль на нове господарство. Дай Боже, щоб і в тебе було стільки хліба, як у нас у гурті. Роби, небоже, й Бог поможе» або: «Дай Боже, щоб ваша хата була на все здорова та багата. Щоб ви хліб-сіль мали і людям давали, і батька-матір щоб не забували»; становище меншого сина було дещо іншим, він довше був під батьковою опікою («Менший син найкращий, його найжальче»); він до кінця життя працює на родину, годує й ховає батьків; батьківський двір діставався йому в спадщину. Син своїй матері до ніг уклонився (пісня); Один син — не син, два сини — півсина, три сини — ото тільки син (прислів’я); Кохалася мати сином, як квіткою в гаї (Т. Шевченко); Один синчичок, як одинчичок (П.Чубинський);

2) Бо́жий Син = Син Бо́жий (Людськи́й) = Бог-Си́н див. Бог4, Христо́с Ісу́с;

3) блу́дний син — за євангельською притчею, людина, яка після довгих блукань і розпусного життя з каяттям, убога, голодна і хвора, повертається на батьківщину, до своєї родини; батько радісно зустрічає сина, наказуючи заколоти йому відгодоване теля (про це картина Рембрандта «Повернення блудного сина» і серія гравюр Т. Шевченка);

4) людина чоловічої статі щодо свого духівника або особи духовного сану;

5) хреще́ний син див. хреще́ник.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 537-538.