се́рце (зменшено-пестливі — се́рденько, се́рдечко, серденя́, серденя́тко, серденя́точко) —

1) центральний орган кровоносної системи у вигляді м’язового мішка, ритмічні скорочення якого забезпечують кровообіг (у людини — з лівого боку грудної порожнини); здавна символізує життя, бо коли перестає битися, життя кінчається; символізує почуття взагалі, бо коли людина лякається, гнівається, любить, радіє, вона почуває, як серце б’ється, ніби з грудей вискочити хоче («Аж мені серце скаче з радості», — кажуть, коли тішаться з приємної новини; «Аж мені на серці легше зробилося», — кажуть, коли щось складне благополучно розв’язалося; «Аж серце йому мало не скам’яніло», — кажуть про великий біль); про людину без почуттів кажуть: «Чоловік без серця!», «Кам’яне серце має»; але водночас кажуть: «Серце — не камінь», тобто воно здатне почувати; серце символізує любов: «Куди серце лежить, туди й око біжить»; се́рцем, се́рденькомназивають кохану людину: «Не зви мене козаком, зви мене серденько», «Скажи мені, серце, що маєш на мислі?»; символ горя, журби: «Серце крається» (від горя), «Вразив мене в саме серце» (завдав великого горя); символ гніву: «[Не] дай серцю волю — заведе в неволю», «Не той сильний, що камінь верне, а той, що серце в собі держить»; символ доброти, милосердя: про добру людину кажуть «сердечна людина», пор. ще: «Від серця до Бога — навпростець дорога», «Від серця до неба шляху не треба». Злая годинамене захотіла, коло мого сердечка гніздечко звила» (П. Чубинський);

2) се́рце-ді́вчина див. ді́вчина2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 536.