сатана́ = сатанаї́л (у значенні Антибо́г пишемо з великої літери, у загальному значенні — з малої) — у віруваннях різних народів — уяв­на надприродна істота, яку зображують у вигляді людини з козячи­ми ногами, хвостом і ріжками; є уособленням злої сили на проти­вагу доброї, Божої; ще в часи кня­зя Святослава (972 р.) Русь була під впливом болгарського богоми́льства, що проповідувало ду­алістичний погляд на створення світу; за ним весь світ (матеріаль­не) створив сатана, тому цей світ і гине в гріхах, а духовний світ і рай — це Боже творіння; тому й точиться вічна боротьба добра зі злом; про створення самого сатани (сатанаїла, диявола, ірода) опові­дає Початковий літопис (986 p.), a про участь сатани у створенні лю­дини також українська легенда-апокриф; див. ще апо́криф, біс, дия́вол, дуалі́зм, чорт; уживається також як лайливе слово. Ні мара, ні мана — роздивились — сатана (при­казка); А який же він? Чорний.., го­лова, як копиця, на голові чорні роги, а очі, як кавуни. Відомо, сатана, як с сатана (І. Нечуй-Левицький); Оженився, сатано, — Заробляй же на пшоно (Т. Шевченко); фразео­логізм: одна́ сатана́ — однакові, один одного варті. Чоловік і жона — одна сатана! (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 522-523.