рука ́(зменшено-пестливі — ру́ч­ка, ручи́ця, ру́чечка, ру́ченька, дитя­че — ру́ця; збільшені — ручи́сько, ручи́ще, мн. ру́ки; зменшено-пестли­ві — руча́та, рученя́та) —

1) кожна з двох верхніх кінцівок людини від плечового суглоба до кінчиків пальців; також кисть; важливий і водночас вразливий орган людини, тому здавна виступає об’єктом прокльонів («Бодай тобі руки й ноги повсихались!», «Бодай тобі руки повсихають!»); має багато традиційних обрядово-сакральнихепітетів: важка́, вели́ка, го́ла, до́вга, легка́, поро́жня, простя́гнута, пус­та́, коро́тка, липка́, мала́, швидка́, широ́ка, нечи́ста, пе́вна, весе́ла, зла, гаря́ча, п’я́на, серди́та, скру́тна, чу­жа́, ще́дра, брудна́, золота́, умі́ла, роботя́ща, чи́ста, своя́, вла́сна; як ознака сили «важка рука» дуже часто фігурує в народних казках; оскільки здавна переважала ручна праця, рука й символізує останню; «В мене лише дві руки, не розірву­ся», — каже людина, обтяжена працею; «Абисте залізні руки ма­ли, то всієї роботи не перероби­те», — кажуть дуже працьовитій людині, яка все поспішає з робо­тою; «До цього не треба рук жалу­вати», — кажуть про працю, що варта заходу; «Я своїми руками скрізь собі світа знайду», — каже людина, впевнена у своїй праце­здатності; «Без його рук тут не обійшлося», — кажуть про людину з упевненістю, що та брала участь у якій-небудь справі; виступає ем­блемою, знаком власності; від ко­лишнього прямого прикладання руки на документі залишився ви­раз: «І руку свою приклали» (тобто були дотичними до чогось); те, що знаходиться в чиїсь власності, пе­ребуває «в його руках»; йти з рук у ру́ки означає переходити від одно­го власника до іншого; «перебуває в добрих руках» чи «попало в добрі руки» означає надійність пово­дження з чим-небудь або добре виховання когось чи поводження з чимось; «усе в Божих руках» озна­чає залежність усього від Божої во­лі (бо рука́ Бо́жа — це символ не­бесної дії сакральної влади); разом з тим характерна ознака рук — брати й давати — породжує віру­вання, пов’язані з асоціативними ознаками щедрості/скупості — затиснена в кулак рука означає ску­пість, розпростерта — щедрість; роз­різняють праву й ліву руку як уособлення помічника («права ру­ка») і, навпаки, дідька, що асоці­юється з «лівою рукою» («А хто б перехрестився лівою рукою, той би до себе дідька прикликав»); свербить долоня правої руки — до зустрічі, лівої — на отримання гро­шей; збувають з рук те, що на­бридло, залежалося (при купів­лі/продажу); «Одною рукою дає, а другою відбирає», — кажуть про лихваря, руки чисті — про чесну людину, нечисті — про нечесну людину, крадія; трима́тися руки́, іти́ рука́ в ру́ку — товаришувати, дружити; є люди добрі (тобто «лег­кі») на руку й недобрі (тобто «важ­кі») на руку; здавна вважалося, що у відунів і побожних людей, які роблять людям тільки добро, легка́ рука́, тому їх кликали починати яку-небудь важливу справу (на­приклад, розводити бджіл, закла­дати помешкання); отже, легка ру­ка відтоді в того, кому що-небудь добре вдається, і з його легкої руки будь-якому починанню гарантова­но успіх (див. ще нога́); в основі ря­ду звичаїв і обрядів також лежить символіка руки — рукостискання, зару́чини (див.), рукобиття́ (див.), тримання за руки як магічний знак любові, передавання із рук у руки як магічний контакт через предмет-посередник; у замовлян­нях руки — інструмент магічної жестикуляції. Білі руки роботи боя­ться (приказка); В чужих руках завше більший шматок (М. Номис); Де руки, там і голова (при­казка); Дістався в добрі руки (І. Франко); Права рука не знає, що робить ліва (прислів’я); Руки білі, а сумління чорне (М. Номис); Рукамиробиш, а в душі свято (приказка); фразеологізм: рука́ ру́ку миє — про взаємні послуги (звичайно не­схвально);

2) ми́ти ру́ки — тепе­рішній акт гігієни, у давнину був традиційною обрядодією, яка су­проводжувала кожну релігійну або магічну церемонію; люди вважали святі речі сповненими небезпечної сили, тому коли торкалися їх, то опісля змивали наслідки дотику; за біблійними приписами, треба мити руки після читання Святого Письма; у весільному обряді — старший боярин перед тим, як ішов на «святий» коровай до ко­мори, мив собі руки; миють руки після похоронного обряду.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 510-512.