пра́вда (зменшено-пестливі — пра́вдонька, пра́вдочка) —
1) те, що відповідає дійсності; істина; у повсякденності маємо справу з життє́вою пра́вдою; при цьому погоджуємо наші слова із нашою думкою й поведінкою (звідси правдомо́вність), а також згідність наших уявлень із твердженнями про стан речей довкілля; згідність нашого розуму з науковим досвідом — це науко́ва пра́вда; твердження, які сприймаємо на віру, — це релігі́йна пра́вда, пор. заповідь: «Я — Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім мене»; пошуки істини породили так звану філосо́фську пра́вду; український народ услід за найкращими своїми представниками під правдою розуміє втілення Божої і людської справедливості відповідно до слів Христа: «Я — дорога, правда і життя»; народний псалм, що має кілька варіантів, протиставляє правду неправді, яка (остання) запанувала між людьми («Тепер уже правда стоїть край порога, А тая неправда сидить кінець стола»); в одному з варіантів правда дорівнює Богові («Бо сам Господь — Правда, сокрушить неправду»), а в іншому — зливається з матір’ю («Тільки тої правди, що рідная мати»); Т. Шевченко закликає: «Борітеся — поборете. Вам Бог помагає; За вас сила, за вас воля І правда святая!». Все згине, тільки правда зостанеться (М. Номис); Ой не по правді, мій миленький,зі мною живеш (пісня);
2) Со́нце Пра́вди див. со́нце 3.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 476-477.