помело́ — палиця з прив’язаним до неї на кінці пучком гілок, перев. хвойних, ганчірок і т. ін. для вимі­тання золи з печей, для прочи­щання димоходів; мітла; з одного боку, помело асоціюється з вогнем і піччю, тому ні піч, ні в печі не вимітали хатнім віником, бо це гріх, з другого, — помело асоці­юється з нечистою силою, відь­мою, оскільки, за повір’ями, ці си­ли літають на помелі (пор. у М. Стельмаха: «Тут уже й гості по­чали злітатися: хто у вікна на по­мелі скаче, хто в двері на лопаті суне»); у народі відома лайли­ва формула: «Відьмине помело!»; уособлює також слабохарактерну людину, якою помикають: «Зона в хаті замість помела»; жартують: «Прийшло помело, що у віхтя в гостях було»; див. ще мітла́ 1. [Сте­пан:] Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізтиме в каглу, бо на те воно помело (М. Кропивницький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 468.