Па́сха = Па́ска —

1) = Вели́кдень (див.);

2) (з малої літери) па́ска — солодкий здобний високий хліб циліндричної форми, що, за пра­вославним звичаєм, випікається до Великодня; символізує вічність людського життя, бо «без хліба — нема обіда», як каже народна муд­рість; цей обрядовий хліб освячує­ться на Великдень; разом із ним освячуються інші продукти харчу­вання — крашанки, писанки, ков­баса, хрін; все це дійство є відго­моном дохристиянських жертвоприношень (див. же́ртва 1); за по­вір’ям, западання або тріскання паски віщує нещастя. Коли не при­йду до церкви, то все паску святять (М. Номис); Постановили зараз паску… Та й мудра ж придалась!.. Височенька, легесенька, чепурна, не репнула; а як її помазали зверху шапраном, так аж полискується, жовта та пре-жовта! Хоч би і у якого пана така була! (Г. Квітка-Основ’яненко); Ґаздиня вже вчиняє посад. Місить тісто з побожними думками, стараючись гнать від себе всяку злість і нечисть (Г. Хотке­вич);

3) греча́на па́ска — символ непотрібного, зайвого, бо з гречки пасок не роблять («Обійдеться Ве­ликдень без гречаної паски»); сим­волізує також несподіване лихо: «Дочекалася баба гречаної паски» (хтось чекав добра, а трапилося, навпаки, нещастя).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 435.