паноте́ць —

1) стара пошанна на­зва батька стосовно своїх дітей. — Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! — Так панотець казав своїй дитині (П. Гулак-Артемовський); Отсе мені панотець накупив, щоб хоро­ший молодець полюбив (пісня);

2) священик, піп; див. ще оте́ць 4. Панотець глянув на її щире покаяння, звелів Мотрі одвести її у монас­тир (О. Стороженко);

3) ввічлива форма звертання до поважних чо­ловіків старшого віку, взагалі ша­нованих осіб.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 432.