оте́ць —

1) традиційно-народне і високе — батько; жартують: «Такі собі рідні, що мій отець у його вітця купив собі паця». Пан добрий, як отець — взяв корову і скопець, а пані, як мати — кaзалa теля взяти (М. Номис);

2) оте́ць-ма́ти (народ­нопоетичне — оте́ць-не́нька) — у народі — батьки. По дівоньці отець-мати плаче (А. Метлинський); При­ступи, Марусе, близенько, Уклонися отцю-неньці низенько! (І. Нечуй-Левицький);

3) Оте́ць Небе́сний = Бог-Оте́ць див. Бог;

4) титул слу­жителя релігійного культу, а також форма звертання до нього у зна­ченні «панотець, святий отець».Отець Залізо з келії вийшов (П. Чубинський); Отець Маврикій — бре­хун великий (приказка);

5) отці́ це́ркви = святі́ отці́ [це́ркви] — тлу­мачі християнського віровчення; богослови, духовні вчителі, серед яких Афанасій Александрійський, Василій Великий, Григорій Ніський, Григорій Богослов, Іоанн Златоустий, Максим Сповідник та ін.; святи́й оте́ць — також піп. У свя­тих отців не знайдеш кінців (при­казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 425-426.