не́бі́ж —

1) син брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрід­них); племінник. З лісу на прогали­ну виходять дядько Лев і небіж його Лукаш (Леся Українка);

2) бідола­ха (див. небо́га 3) або як звертання до молодшого за віком чоловіка, хлопця. Роби, небоже, то й Бог по­може (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 387.