не́бі́ж —
1) син брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрідних); племінник. З лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш (Леся Українка);
2) бідолаха (див. небо́га 3) або як звертання до молодшого за віком чоловіка, хлопця. Роби, небоже, то й Бог поможе (М. Номис).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 387.