наді́я (зменшені — наді́єнька, наді́єчка) —

1) впевненість у можли­вості здійснення чогось бажаного, потрібного, приємного; сподіван­ня; споконвіку надію вважають за опору на нелегкій життєвій дорозі, тому й кажуть: «Хто має надію, той молодіє», «Хто надію стратить, той жити не вартий», «Без надії чоловік дуріє»; не без жарту також кажуть: «Надія в Бозі, коли хліб у стозі», «Надіявся дід на мід та й утратив обід». Як же його у неволі жити без надії? (Y. Шевченко); Без надії спо­діваюсь (Леся Українка); Козак у дорозі, а надія у Бозі (М. Номис); Маю в Бога надієньку, що і сам мар­но не згинеш (П. Чубинський); фразеологізм: бу́ти при наді́ї — бути вагітною, очікувати пологів (дитини);

2) віно́к наді́ї див. віно́к 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 383.