Мела́нка = Мела́нки = Мала́нки —
1) канун старого Нового року; церковне свято Преподобної Меланії (31 грудня/13 січня); у народі ще називається Щедрий вечір (див.), бо в цей час відбуваються дівочі «Меланки», коли співали щедрівки («Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров’я!»); щедрували, як правило, дівчата («Щедрик, ведрик, дайте вареник, грудочку кашки, сальця, ковбаски»); у цей вечір гадають, підслуховують під вікнами (про це в повісті І. Нечуя-Левицького «Не той став»); взагалі в цю ніч може сповнитися все, чого хто хоче, тільки треба вміти все проказати належно і вчасно; за погодою новорічної ночі визначали, яким буде майбутній рік та врожай, — «якщо вночі вітер віє з півдня — рік буде жаркий та благополучний, із заходу — буде багато молока та риби, зі сходу — треба чекати врожаю фруктів»; у народі кажуть, що в цю ніч день збільшився «на курячий крок (скік)»;
2) ходи́ти з Мела́нкою — обрядодія з гуртом парубків (один із них перевдягнений «Меланкою», решта перевдягнена «циганом», «дідом», «козою» та ін.), що ходять увечері під Новий рік з хати в хату, вітаючи господарів і співаючи обрядових пісень; цей обряд називали ще маланкува́нням а його учасників маланкаря́ми (див. ще коза́ 4, обдарува́ння); були також і дівочі «Меланки», що відбувалися у вигляді весільного обряду;
3) Ме(а)ла́нка — українізоване християнське жіноче ім’я (від грецьк. melaina— «чорна, темна»; повне наймення — Мела́нія, народні варіанти — Мела́шка,Мала́шка, зменшено-пестливі — Mела́нонькa, Мелано́йка, Мела́ночка, Мела́на, Мела́ся, Мала́нонька, Мала́ня, Мала́ся, Мі́ла, Мі́ля), також об’єкт гумору в народній афористиці: «Підскочила Меланка, а молоко хлюп зо збанка». Вийди, Маланойко молоденькая, Подивися всюдинейко (пісня)
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 359-360.