Про УКРЛІТ.ORG

мати

ма́ти = ма́тір

1) (зменшено-пестливі — ма́тінка, ма́тінонька, ма́тіночка, ма́тонька, мату́ня, ма­ту́ся, мату́сенька, мату́сечка, також ма́ма = не́ня — зменшено-пестливі — маму́ся, маму́сенька, не́нька, не́нечка) жінка стосовно дитини, яку вона народила; най­ближча з рідні людина, бо кажуть: «Нема цвіту кращого від маківоч­ки, нема роду милішого від маті­ночки», «Який талан матці, такий і дитятці», «Без матері і сонце не гріє», «Без матки нещасливі діт­ки», «У кого є ненька, в того й го­лівка гладенька»; як основний член родини мати в народі спо­конвіку в пошані, бо «мати пра­ведна — опіка й охорона камінна», а «хто матір забуває, того Бог ка­рає»; для кожного «найдорожча пісня, з якою мати колисала», «ма­тері ані купити, ані заслужити»; це перший порадник і вихователь: «Чого мама научить, те й дочка знає», «Що мати навчить, те й батько не перевчить», «Чого мама не дала, того не купиш і в пана»; материн гнів народжується з лю­бові до дитини, тому кажуть: «Материн гнів, як весняний сніг, рясно випаде, та скоро розтане», «Мати однією рукою б’є, а другою гладить», «Рідна мати високо роз­махує, а помалу б’є»; перше слово, яке вимовляє дитина, — це ма́ма (ма́ти); воно відсилає нас до істо­ричної доби, коли головою роду і родини була мати, а не батько (епохи матріархату); цю обставину фіксує генетичний код людини, що реалізується передусім у мові; в екстремальних ситуаціях вона до кінця життя звертається до матері (як і до Бога, Господа), наприклад: «ой мамо (нене)!», «мамо (мати, нене, ненечко) моя!», «мамо (ма­мочко) моя рідна!», «матусю (не­ню) моя дорогесенька!» або просто «мамо!», «нене (ненечко)!»; у на­шого народу зберігся високий культ матері, що відбилося в на­родних піснях та приповідках, а особливо у весільній обрядовості, де мати виступає на першому пла­ні (до неї звертаються свати, коли приходять висватувати дівчину, вона заплітає косу доньці, підпері­зує рушником, накладає вінок пе­ред вінчанням, приймає молодого, випряджає поїзд: «Ой віддала мати доньку у чужую сторононьку — за­смутилася»; головну роль виконує у весільних обрядах і мати молодо­го: «Благослови, мати, сина забра­ти, Щастя й суджену йти шукати»; культ матері виявляється через культ Богородиці як покровитель­ки українського козацтва (nop.: Почаївська Божа Матір «кулі вер­тала, Турків вбивала… Монастир рятувала»); цей культ відбився в голосіннях, у фольклорі взагалі, в художній літературі, зокрема в творчості Т. Шевченка («У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая з своїм дитя­точком малим»); разом з тим жар­тують: «Його мати моїй матері двоюрідна Параска»; «Твоя мама — тобі мама, а моя мама — мені ма­ма, то ми си рідні». Єсть у мене батько і рідная мати (пісня); Тіль­ки на світі правди, що рідная мати (пісня); У дитини заболить паль­чик, а у матері — серце (приказка); Сяйвом рятунку в життєвому морі Завжди для нас будуть родина і ма­ти (Л. Полтава); Слухай батька свого, — він тебе породив, і не гор­дуй, як постаріла мати твоя (Біб­лія); Ой, мамочко, ой мамочко! ви не бийте мене, ви не лайте мене, — ко­ли я вам докучила, то оддайте мене (пісня); Син нерозумний — то сму­ток для неньки його (Біблія). Не ви­глядай, матусенько, В віконечко в поле. Не клич дарма татусенька: невернеш ніколи (П. Гулак-Артемовський);

2) Ма́тір (Ма́ти) Бо́жа див. Богома́тір;

3) весі́льна (поса́джена, поса́дна) ма́ти — жінка, яка вико­нує на весіллі роль матері нарече­ного або нареченої;

4) досвітча́на ма́ти — жінка, у хаті якої молодь збиралася на досвітки;

5) хреще́на (духо́вна) ма́ти — жінка, яка бере участь в обряді хрещення новона­родженого в ролі названої матері;

6) не́нька = ма́ти — уживаються як народнопоетичне уособлення рід­ної землі, Вітчизни, України. При­вітай же, моя ненько! Моя Україно! Моїх діток нерозумних, Як свою ди­тину (Т. Шевченко);

7) ба́тько-ма́ти (ба́тько й ма́ти) див. ба́тько 2;

8) бі́сова ма́ти (ма́ма) див біс;

9) ді́дькова (ді́дьчина, ді́дьча) ма́ти (ма́ма) див. ді́дько;

10) нечи́ста ма́ти див. нечи́стий 3;

11) Ма́ти Сві́ту = Вели́ка (Родова́) Ма́ти див. Вели́ка Боги́ня.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 355-357.

вгору