ли́па (зменшено-пестливі — ли́п­ка, ли́понька, ли́почка) — дерево з серцеподібним зубчастим листям і жовтим пахучим медоносним цві­том; з липового дерева здавна ви­робляли посуд, виделки, бондар­ські речі, вулики; липовий цвіт традиційно використовують у на­родній медицині; віддавна цінує­ться липовий мед і ли́ко (див.); у народних піснях символізує дівчи­ну або молоду жінку: «Ой на річці, на Дунаї, там липочка потопає, та поверх гілочка випливає, Вона ду­бочка прикликає: — Ти подай, ду­бочку, хоч гілочку! — Та нехай тобі кленок дає, Що він із тобою вірно живе!». З однієї липи двічі лика не деруть (прислів’я); Скільки тут сокири не бряжчали, ні дубчика, ні липки не стяли (Є. Гребінка); фра­зеологізм: обдира́ти, як ли́пку (ли­́пу) — грабувати, забираючи все дочиста, а також брати, стягати ду­же велику плату, податок, викуп. Не раз подорожніх багатих панів, як липку сиру, обдирали [гайдама­ки] (Л. Боровиковський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 333.