кіш —

1) у Київській Русі XI— ХІІІ ст. та в Україні XIV—XVІІІст. військовий табір, обоз; кошем зва­ли й місце постою Запорозької Сі­чі, а також і саму Січ. Козаки вночі утікали і на тихому Дунаї Новим кошем стали (Т. Шевченко); Низо­ве товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п’ять пучок, знаю (П. Куліш);

2) = курі́нь 2;

3) (з великої літери) цен­тральний орган управління, що ві­дав адміністративними, військови­ми, фінансовими, судовими спра­вами в Запорозькій Січі.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 288.