клу́ня = стодо́ла = стодо́ля (зменшене — стодо́лонька) — будівля для зберігання снопів, сіна, полови тощо, а також для молотьби, віяння і т. ін.; якщо комора була найважливішою спорудою, бо там зберігали зерно, то клуня, або стодола — найбільшою: туди звозили збіжжя, зібрані з поля снопи; казали: «Добрий квітень, мокрий май в клуні в серпні зроблять рай», «Якщо в стодолі кометиться (тобто молотять зерно), то в хаті веселиться, а коли тихо, то гостює лихо»; дуже цінувалася в господарстві; коли закладали клуню, то під перший стовп сипали тридев’ять усяких зернин, щоб із клуні збіжжя не виводилося; див. ще пові́тка. Мокрий апріль, а сухий май, то буде в клунях рай (прислів’я); В пустій стодолі й горобці не тримаються (прислів’я); А вже ж твоя пшениченька в стодолі (пісня); Заспіваю, голос ся накотить та й до тої стодолоньки, де любко молотить (коломийка).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 291-292.