капелю́х = капелю́ха — жіночий або чоловічий головний убір із фетру, соломи та ін.; бриль (див.); спочатку тільки тепла зимова шап­ка з навушниками, які підв’язува­ли під підборіддям («Іде зима про­ти тіла у кожусі й червоних чобо­тях, в капелюсі, в рукавицях»); І. Котляревський у словничку до «Енеїди» пояснює: «Капелюх — шапка з вухами»; пізніше капелюх набув значення бриля, крисані; у хаті не годиться сидіти в капелюсі (від традиційної пошанності перед святим місцем — як знімають його у церкві, перед церквою, так і в ха­ті перед образами або перед свя­тим хлібом); навпаки, не можна знімати капелюха перед нечистою силою («Не скидай капелюха, як гримить, бо дідько влізе під нього і тебе грім заб’є»); за повір’ям, не можна давати капелюха іншому на голову, бо той передасть слабість і болітиме голова.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 273.