за́єць (ж. зайчи́ха, зайчи́ця) —

1) (зменшено-пестливі — зайчик, зайчичок, заїнька; зайча, зайченя — маля зайця) невеликий полохли­вий звірок родини гризунів, з ку­цим хвостом (звідси кличка ку́ций. «Схаменувся куций, як хвоста не стало»), довгими задніми ногами і довгими вухами; в усіх народів символ боягузтва (кажуть: «Такий відважний, як заєць», «Мертвого лева і заєць скубне», «Лаяв заєць вовка, тільки вовк того не чув»); боягуза називають ще за́ячим се́р­цем, а холодний піт переляку — за́­ячим по́том; коли заєць перебі­жить дорогу, то не на добре, бо, як і деякі інші тварини, пов’язаний з нечистою силою; вважали, що заєць створений чортом і служить йому, тому й боялися зустрічі з ним (кажуть: «Заєць дорогу пере­біг — не поведеться»); щоб запо­бігти невдачі, на дорогу кидали жмут сіна (скажімо, з воза, на яко­му їхали); на Слобожанщині побу­тувало повір’я, що поява зайця по­близу житла віщує пожежу; досить часто в позитивному плані присутній в обрядових, весільних піснях, а також у дитячому фольклорі (згадаймо хоч би фольклорний образ За́йчика-Побігайчика); у веснян­ках, гагілках символізує коханого: «Ой ти, зайчику, ти милесень­кий, Ти, голубе, ти сивесенький… Взуйся, зайку, в черевички, По­линь, зайку, по Дунайку, Вибери собі дівку з крайку»; водночас ви­ступає також об’єктом кпинів і кепкування, тому кажуть: «Зайця видно по вухах», «Не було в зайця хвоста й не буде», «Хоч і коня за­гнав, зате зайця піймав», «Понево­лі заєць біжить, як літати нема чим»; про що-небудь недоречно сказане говорять: «Вибіг, як заєць із капусти»; спостерігаючи за жит­тям тварини, визначали майбутню погоду,— «коли довго заєць не ли­няє, а ластівка ліпить гніздо на со­нячному боці — літо буде холод­ним»; магічну силу, за повір’ями, мають косі очі зайця, вони можуть зурочити, наслати безсоння або сонливість, викликати пожежу. Полохливий заєць і пенька боїться (прислів’я); Заєць спить, та очей не жмурить (прислів’я); Бігає, як солоний заєць (М. Номис); Боїться, щоб йому заєць дороги не перебіг (М. Номис); Не женися за двома зайцями, бо й одного не піймаєш (прислів’я);

2) За́йчик-Побіга́йчик — традиційний персонаж народної казки;

3) народна дитяча гра (мис­ливці полюють за зайцем); також те саме, що й сі́ра кі́шка (див. кіт 2).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 232.