завірю́ха = заверю́ха = заві́я — сильний вітер зі снігом; хуртовина; див. ще юга́ 2. Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха (приказка); Завірюха — треба кожуха (М. Номис); Свище полем завірюха (Т. Шевченко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.