жнива́ — пора збирання хлібних рослин (в різні часи — серпами, косами, спеціалізованими пристроями та машинами); також урожай; починаються від Купальських свят; кажуть: «Від Бориса і Гліба берися до хліба» (мається на увазі збирання озимих культур, що відбувається пізніше); споконвіку відповідальна пора для хлібороба, — «зруйнуєш на жнивах хвилину — втратиш не одну зернину», «розпочалися жнива — закачуй рукава», «у жнива у селянина три турботи: косити, орати і сіяти», «як жнива закінчиш впору, буде що возить в комору»; складено багато жниварських пісень, напр.: «Вгору, сонечко, вгору, Хай я нивоньку дожну. Ой лане, ланочку, Скажи ти мені правдочку, Чи будемо ми в кінці? Чи будемо ми в вінці? Ой будем, доню, будем, Лиш нивоньку дожнем»; молодиці ворожили на врожай, кидаючи позад себе серп; якщо впаде гострим кінцем — на врожай, якщо тупим — недобра ознака; у переносному розумінні жнива — час напруженої плідної роботи де-небудь: «Тепер у мірошника жнива: води багато подощеві, є чим молоти»; див. ще обжи́нки, Спа́сова борода́. День у жнива рік годує (приказка); Тільки зворуши землю уміючи да посій де ладу, будуть колись добрі жнива на Вкраїні (П. Куліш); Спішно піднявшись на ранній зорі, 3 косами йшли на жнива косарі (Я. Щоголев).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 224.