жа́йворонок = жайворі́нок = жа́йворон = жа́йвір —
1) (зменшено-пестливе — жа́йвороночок; жайвороня́, жайворонча́ — пташа жайворонка) польова або степова співуча пташка з сірим оперенням; прилітає ранньою весною, тому здавна сприймають як вісника весни, пop. у веснянці: «Чом ти, жайворонку, рано з вир’я вилетів, Іще по горах сніженьки лежали, Ой ще по долинах криженьки стояли… — Ой коли пора прийшла, неволенька вийшла, Ой я тії криженьки крильцями розжену, Ой я тії сніженьки ніжками потопчу»; про жайворонка казали, що навесні він бере соломинку в дзьобик, летить угору до Сонця і співає: «Урожай, урожай, теплий дощ на врожай!»; з прильотом жайворонків пов’язували початок польових робіт, — «як жайворонок заспіває, виводь плуг у поле»; за повір’ям, «коли сниться жайворонок, то це свобода і щастя»; за легендою, жайворонок, як і ластівка, виймав колючі терни із вінка розіп’ятого Христа; піднявшись у небо, жайворонок весь час молився, потім раптом замовк, піднявся ще вище й полетів сповідатися до самого Бога. Защебетав жайворонок, Угору летюни (Т. Шевченко); Собака жайворінка ловив, та й господаря згубив (М. Номис); Гріє сонечко! Усміхається Небо яснеє, Дзвонить пісеньку Жайвороночок (І. Франко); Рання пташечка, жайвороночко, Святий вечір, щедрий вечір! (щедрівка);
2) виріб з тіста, що формою нагадує цю пташку, — його пекли в день Сорока́ святи́х (див.), коли, за народним повір’ям, прилітають жайворонки, провісники весни; відгомін жертвоприношень весні; діти, розносячи печені «жайворонки», співали веснянки; див. ще тоте́м.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 216.