ді́вчина —
1) (зменшено-пестливі — ді́вчинка, дівчи́но́нька, дівча́, дівча́тко, дівча́тонько, дівча́точко; у народно-розмовному і народнопоетичному мовленні — ді́вка; мн. дівча́та) — молода неодружена особа жіночої статі, також кохана, наречена; оспівана у народних піснях, героїня народних казок (наприклад «Мудра дівчина»); у сполученнях: узя́ти ді́вчину за́між, відда́ти ді́вчину за́між див. шлюб. Під тією калиною стоїть козак з дівчиною (М. Номис); Дівчина моя зарученая, чого ж ти така засмученая? (пісня); Гарна дівка, як засватана (М. Номис); Кохає козак дівчиноньку, як батько дитину (А Метлинський); Сидить дівка край віконця при великім смутку, покидає козак дівча, як голуб голубку (А. Метлинський); Козак не без щастя, дівка не без долі (Панас Мирний); На городі верба рясна, Там стояла дівка красна (пісня); Що про нас, пане, старі баби стануть в полі свистіти, а по тобі, пане, молодії дівчата зачнуть голосити (М. Максимович);
2) дівчи́но́нька-се́рце, се́рце-ді́вчина, ді́вчина-чарівни́ченька, дівчина-рибчина — уживаються як народнопоетичні звертання до коханої людини. Ой дівчино, дівчинонько-серце, Напій мені коня, подержи сідельце (пісня); Ой ти дівчино-чарівниченько, Причарувала моє серденько (пісня); Ой вийди, вийди, серце-дівчино, Та й промов до мене слово (пісня);
3) кра́сна ді́вчина — гарна на вроду, рум’яна дівчина; також назва дівчини, яка стоїть біля матері в одній з ігор у во́рона (див.);
4) Ді́вчина з Ві́драми = Ді́ва = Ді́вка — народні назви одного з сузір’їв;
5) див. воді́ння дівча́т.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 186.