дру́жба —

1) у народнопоетичній творчості — хто-небудь з подруж­жя — чоловік або дружина. І ти дружба, і я дружба — оба сьмо сі дружби, ой вже ми ся додружбили вояцької служби (Я. Головацький);

2) у весільному обряді — товариш молодого, запрошений з числа па­рубків; шафер; іноді так називають дружка́ (див.), пop.: «Ой, дружбо, дружбо, тяжка твоя служба» (скар­житься весільний дружко, що му­сить слухатися в усьому весільного старосту). У суботу рано Марія з дружками, а яз дружбами, з Іваном та ще з одним хлопцем, обійшли і своїх, і вижинівських, запросили на весілля (І. Муратов);

3) в обряді вінчання — особа, що тримає ві­нець над головою молодого чи мо­лодої і перебуває при них під час весільного обряду.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 202.