дру́жка (пестливі — дру́женька, дру́жечка) — дівчина (їх кілька), яка на запрошення молодої бере участь у весільному обряді; одна із дружок називається старшою; дружка зі свашкою збирають бар­вінок на вінок; дружки, або лише старша, супроводжують молоду при обряді запросин на весілля; дружка просить у старости благо­словення «пришити молодому на шапку квітку»; вона також веде торг з дружком щодо викупу моло­дої; забираючи молоду в дім моло­дого, дружкам нагадували: «Вона вже не ваша, вона — наша»; друж­ки відходили, співаючи: «Прощай, прощай, ми вже йдемо, уже твоє дівування з собою беремо»; молода відповідала: «Нате вам, дружочки, дівування моє, шапку і вінок і первий починок». Завтра заплети кі­соньку в дрібушки, та вже ж тоді не ходити в дружки! (весільна піс­ня); Ой брязнули на дворі цимбали, озвалися у сінях бояри, заспівали дружки у світлиці, забилося серце у вдовиці (П. Куліш); Єсть у ме­не служечка, старшая дружечка (А. Метлинський); Усі дружечки по лавах сіли, а Ганнуся на посаді (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 202-203.