Про УКРЛІТ.ORG

господь

Госпо́дь

1) одна з назв Бога у християн; у дохристиянські часи слова Господь і господин не розріз­нялися, тому Ярославна у «Слові о полку Ігоревім» за дохристиян­ським звичаєм звертається до вітру і сонця, як до богів, формою Гос­подине;, арабський письменник Xст. Ібн-Даст описує найстарішу молитву слов’ян: під час жнив сло­в’яни беруть ківш просяного зер­на, підіймають до неба й моляться: «Господине (що дорівнює «Госпо­ди»), ти давав нам поживу, дай же нам і нині її по достатку»; за хрис­тиянського часу слово Господь ста­ло синонімом до слова Бог, а слово господин — шанобливою на­звою для світських заможних осіб; віра в Бога (Господа) як заступни­ка людини залишила в мові стійкі вигукові вирази на зразок «О Господи!», «Господь його знає!», «Гос­подь з тобою!», «Не дай (не дове­ди, не приведи) Господи!», «Прос­ти Господи!», «Хай Господь милує (боронить)!», «Хвала Господові!» (див. ще Бог 1 і фразеологію ниж­че). Мій любий краю неповинний! За що тебе Господь кара, Карає тяжко (Т. Шевченко); Господи, помилуй, або дай що!(М. Номис); фразеоло­гізми: сла́ва тобі́, Го́споди = сла́ва Бо́гові (див. Бог 1); хай Госпо́дь ми́лує (одво́дить)— уживаються для вира­ження заперечення, небажаності чого-небудь;

2) Госпо́дь-Бог = Бог (див. Бог 1). Господь-Бог лихих ка­рає. Душа моя знає (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 150-151.

вгору