голова́ (зменшено-пестливі — голо́вка, голі́вка, голо́вонька, голі́вонька, голо́вочка, голі́вочка; збільшене — голови́ще) —
1) частина тіла людини або тварини, в якій міститься мозок — вищий відділ центральної нервової системи; людська голова уособлює саму людину («О, то голова!», «То світла голова» — кажуть про розумну й мудру людину, а нерозумну називають капу́стя́ною (ку́рячою) голово́ю); не випадково переосмислюється наявність/відсутність голови (мати голову на плечах (на в’язах) — бути розумним; не мати голови — не мати розуму; втрачати (губити) голову — втрачати владу над собою, здатність обдумано діяти); про важливість цього органа свідчить приказка: «Аби голова на карку була, а про решту байдуже!»; символізує розум («До булави треба голови»: «Що голова, то розум»), провідництво («Без голови військо гине», «Куди голова, туди й хвіст»); голова втілює душевний стан людини (звідси вирази: вішати голову, голову сушити, головусхиляти; про людину в глибокій розпуці кажуть: «Головою до стіни б’є (об стінку б’ється)»); як символ суму виступає сполука клонити голову, nop. у пісні: «Козака несуть, кінь головку клонить, А дівчина за козаком білі ручки ломить»; символом безжурного стану і тверезого розуму виступає сполука здорова голова, а ідеалом краси — кругла голова; кажуть: «Головка, як маківка, а розуму дасть Біг»; здавна існував звичай «правити голову» новонародженому (тобто надавати їй круглішої форми); це робила баба-сповитуха. Вітер свище в голові (М. Номис); Де нема голови, там ладу не жди (прислів’я); Куди голова задумала, туди й ноги несуть (М. Номис); Кулачище під бочище, нагаїще в головище (П. Чубинський); у сполученні: го́лову посипа́ти по́пелом — біблійний вираз на означення «виражати відчай, скорботу і розпач» з приводу нещастя, важкої втрати;
2) голова́ святоя́нська — народне повір’я, за яким на Івана Купала шукають два колоски жита, що зрослися, корінь яких нібито має бути з чистого срібла, схожий на людську голову (звідси назва кореня й повір’я);
3) накрива́ння голови́ — старовинний обрядовий акт, що символізував посвяту духам чи божеству; можливо, покривання голови молодої мало таке саме значення; пізніше став засобом від наврочення та злих чар;
4) клоні́ння голови́ (див).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 140.