ві́но = ку́пно — у старовину — плата за наречену (слово ві́но — звідси віно́к) — це «ціна», тобто плата батькові за дівочий «вінок» молодої; від слова віно постала, можливо, й назва Ві́нниця — чиєсь давнє віно, плата за наречену; біля міста протікає й однойменна річка; віном пізніше стали називати й придане (див.); відоме з часів князя Ярослава (у «Руській правді» — частина майна чоловіка, призначена жінці); відоме і в часи Гетьманщини; оскільки в основному віно — це худоба та білизна, то звідси й жартівлива приповідка: «Віно або вовк з’їсть, або воно саме згине». З віном дівці не сидіти (М. Номис); Дав йому віна: в’язочку сіна, і куль соломи, і міх полови (приповідка).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 96-97.