вода́ (зменшено-пестливі — во­ди́ця, води́чка, води́ченька, во́донька) —

1) прозора, безбарвна ріди­на, що становить собою найпрос­тішу хімічну сполуку водню з кис­нем; опоетизована в народній творчості, оскільки з нею тісно по­в’язане життя людини від наро­дження до смерті, взагалі все зем­не природне життя; вважалося, що вода була від початку світу (у ко­лядці — «що ж нам було з світа початку? Не було нічого — одна водонька», або в заклятті — «водич­ко, найстарша царичко», або віра в те, що посеред землі, десь в Єруса­лимі, знаходиться пуп (центр) зем­лі, звідки випливають усі річки та моря і повертаються туди); її здав­на шанують як святу — у воду не можна плювати; воді поклоняли­ся, річкам, ставкам, озерам тощо приносили жертви (у візантійсько­го письменника VI ст. Прокопія читаємо про наших предків: «Ша­нують вони річку, німф і деякі ін­ші божества, жертвують їм усім і з цих жертв ворожать»), поклоніння спостерігаємо до нашого часу, ко­ли під Введення беруть воду в міс­ці, де сходяться три річки, і проли­вають її через полум’я в підставлену миску; таким чином освячена вода особливо цілюща від хвороб та вроків; воду освячували ще до прийняття християнства, бо віри­ли в її очищувальну силу; водою обливалися на свята (звідси другий день Великодніх свят — Обли́ваний понеді́лок); в обряді пологів проли­вання води символізує розкриття джерел; у воді купаються з риту­альною метою на Купала; купаю­ться у річці також на Водохреща (Йордань) — йорданська вода особливо корисна для здоров’я; у І. Франка читаємо: «Коли сниться чиста вода, то це значить — здо­ров’я (або радість, або добра нови­на)»; символ парування, заплід­нення, розмноження — у давні ча­си шлюби бралися при воді; клад­ка через річку — ще й тепер щасливе місце для закоханої пари (пор. приповідку «стою на кладці, а мила на гадці»); умитися обом молодим водою з одного джерела означає побратися («Єсть у мене криниця коло перелазу, То вми­ємось, милесенький, обоє разом»); йорданська вода звідна — як уми­ються, то й поберуться; коли мо­лода входить до нового двору, її кроплять водою; вода має віщу си­лу — дівчата дивляться у воду й ба­чать свого судженого; на Купала дівчата пускають вінки у воду, ві­рячи, що куди вінок попливе, там і суджений, не попливе — не вийде заміж, потоне — дівчина того року помре; на воді, як і на вогні, чини­ли в старі часи Божий суд (на­приклад, у воду кидали відьом, — винна потоне, а невинна — ні, бо нечиста вода не приймає нечис­того, — звідси народні афоризми «правда в воді не тоне, на огні не горить» або «вивести когось на чисту воду»); вода символізує рух(звідси фразеологізми: бага́то (чи­ма́ло) води́ утекло́, тобто «минуло багато часу»; піти́ (збі́гти) за во­до́ю, тобто «минути без вороття (про час) або зникнути, пропасти»; як вода́ зми́ла, тобто «хтось зник швидко й безслідно», небезпеку, особливо бистра вода («Не лізь у воду, не знаючи броду», пор. ще фразеологізм: пусти́вся на би́стру во́ду, тобто «взявся за якусь непев­ну, ризиковану справу»), завзя­тість («Яка вода м’яка, а камінь згложе»), час («Час, як вода, сам наперед іде»), залицяння, кохання (у піснях вода чиста — дівка мила, вода нечиста — дівка невірна, вода каламутна — дівка баламутна, пор. «Чого вода каламутна? Чи не хви­ля збила? Чого ж і я така смутна? Чи не мати била?»); вода, що га­сить спрагу, символізує кохану, що розділяє жагу кохання; пи́ти во́ду, ходи́ти за водо́ю — символи кохан­ня (в обов’язок дівчини входило ходити за водою), перепра́ва ка́чки й се́лезня через воду — символ з’єд­нання закоханих. Тихо-тихо Дунай воду несе (А. Метлинський); Ой я гляну на чисту воду та на свою вро­ду (А. Метлинський); Щоб росло — як з води йшло (В. Милорадович); Будь здоровий, як вода! (побажання з давньою вірою у велику оздоров­чу силу води); Іди, доле, за водою, А я піду за тобою (пісня); І за хо­лодну воду не візьметься (при­слів’я — нічого не робить);

2) жива́ вода́ — джерельна вода, особливо цілюща; хто нап’ється правдивої живої води з трьох чи семи кри­ниць, той набуває великої сили, а недужий зцілюється; воду пили, купалися в ній, окроплювалися нею;

3) жива́ (живи́льна, живу́ща) ме́ртва вода́, цілю́ща (зцілю́ща) / безси́ла вода́ — фольклорні образи води, яка додає сили або забирає їх; у казках герої набувають нелюд­ської сили, коли їх окропляють живущою або цілющою (зцілющою) водою, а мертві оживають; добути такої води важко, бо її охороняє лютий змій. Ледви, ледви опівночі Серцем позираю І немощну мою думу За світ посилаю — Зцілющої й живу­щої Води пошукати (Т. Шевченко);

4) те́плі во́ди (див.) ви́рій;

5) йор­да́нська вода́ див. Йорда́нь 1;

6) свя­че́на вода́ — вода, над якою було здійснено обряд освячення;

7) во́­ду пи́ти (бра́ти) = по во́ду ходи́ти — в українських народних піснях — символ єднання, кохання: «Всюди гори, всюди гори, Нігде води пити, Пішли хлопці за границю, Нікого любити»; «Коли мене покидаєш, покинь воду пити»; в іншій пісні козак дівчині каже: «Не буду я во­ди пити, бо вода нечиста, бо у воду нападало кленового листя»; козак тут відмовляється любити, підо­зрюючи дівчину у зраді, а та йому відповідає: «Ай бо то не кленино, зозулине пір’я, прийди, прийди, мій миленький на моє подвір’я»; тим самим дівчина дає зрозуміти, що провина невелика і не може бути перешкодою коханню; напи­́тися води́ — поширений у народ­них піснях символ задоволення любовної спраги (в широкому ро­зумінні любові): «Ой, дай мені, моя мила, водиці напити Та чей те я перестану за тобой тужити»; «Звідси гора, звідти друга, Нігде води напитися: Задумав я женити­ся, Задумав я жінку мати, Беруть мене у солдати»; во́ду розлива́ти — символ розлуки: «Ой пий, мамо, тую воду, що я наносила, Люби, мати, того зятя, що я полюбила.— Ой не буду води пити, Буду розливати: Нелюбого зятя маю, Буду розлучати»;

8) глибо́ка вода́ — символ розуму, коли кажуть: «Гли­бока вода тихо плине» (про розум­ного статечного чоловіка, що все робить ґрунтовно, не кидаючи слів на вітер), «З глибокої криниці студена вода» (від розумної людини завжди корисна порада); водночас символ небезпеки, бо «глибока вода — видима смерть»; застеріга­ють: «Не пхайся на глибоке» (тоб­то не берися за ризиковані справи, наприклад у торговельних опера­ціях);

9) зо́ряна вода́ — вода, що залишилася на ніч під зоряним не­бом; у народі вірили, що така вода набирала від зірок лікувальних властивостей; тому воду (що простояла всю ніч під зорями в дійни­ці) треба давати корові, якій по­роблено або вона дає мало молока;

10) каламу́тна вода́ — у народних піснях — символ суму: «Тече вода з-під города та скаламучена. Яка в тої Парасочки хата засмучена!»; «Тече вода каламутна. Чого, дівко, така смутна?»; у суспільному жит­ті — символ хаосу, беззаконня («У каламутній воді рибка ловиться»); коли сниться каламутна вода — на сльози;

11) облива́ння водо́ю — ма­гічний обряд насилання щастя-долі; в Галичині обливали молодих перед від’їздом до вінця; на Юріїв день обливали пастуха, щоб його худоба була здоровою; відомими є й великодні обливання (див. Велико́дній ти́ждень) з побажаннями щастя і здоров’я; служить також засобом примітивної магії, зокре­ма потребою викликати дощ;

12) пролива́ти во́ду — народнопоетичний образ ненависті, як у піс­ні: «Буду, синку, воду брати, буду проливати, бо лихого зятя маю, буду проклинати. — Не проливай, мамко, воду, треба людям пити, адоню ти не проклинай, буду з нею жити» або ще: «Пливе човен, води повен (повен любові), да коли б не пролився» (коли б любов не перейшла в ненависть);

13) Цари́ця Води́ див. Мо́коша.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 106-108.