Велико́дній (Пасха́льний, Сві́тлий) ти́ждень — тиждень, що три­ває після Великодня; у понеділок ходять один до одного в гості, христосуються та обмінюються писанками; цей день називається Волочі́льним (Волоче́бним, Волочі́н­ням, Волочі́нником) (люди «воло­чаться», тобто ходять зі свяченим від хати до хати, приносять у пода­рунок «волочільне», особливо діти, свячену паску («дору») і кілька крашанок чи писанок, вітають од­не одного і зичать всіляких гараз­дів); М. Грушевський називає це свято «найбільш людським, гуман­ним, соціальним»; виголошуються в цей день спеціальні великодні вірші, хлопці обливають дівчат хо­лодною водою (тому понеділок на­зивається ще Обли́ваним) на знак старовинного обряду очищення; обливання лише незаміжніх може свідчити про те, що воно має сприяти паруванню; не випадково подекуди зафіксовано й Обли́ваний вівто́рок, коли, навпаки, дівчата обливають водою парубків; на третій день свят збиралися на веселощі, а також обирали серед молоді отамана та отаманку; в наступні дні починається вулиця (див.); на­родне повір’я твердить, що цілий цей тиждень двері Раю широко відчинені, і той, хто помре цього часу, йде просто в Рай («В Світлий тиждень пекло замкнене, а Царст­во отворене»); тому «Царські (Райські) врата» на цей час не зачи­няються; у народі твердять, що на цьому тижні помирають звичайно праведні люди; див. ще Хоми́н ти́ждень. Хто умре на Великоднім тижні, той піде просто в рай. Бо на Ве­ликоднім тижні Царських врат не зачиняють і в церкві, і в Раю, — ду­ша через Царські врата так і поле­тить просто в Рай (І. Нечуй-Левицький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 71-72.