Введе́ння (Введі́ння) [в храм Пресвято́ї Богоро́диці] — за цер­ковним календарем, день 21 лис­топада/4 грудня, коли Діву Марію вводили в Єрусалимський храм для посвячення її Богові; у кален­дарному циклі українського наро­ду свято замикає осінній цикл і починає зимовий, тому цей день здавна пов’язували з початком справжньої зими, а період цей вва­жали Введе́нням старого господар­ського року у початок нового; по­декуди святили воду за дохристи­янським звичаєм: брали її там, де сходяться три води, і проливали через полум’я; така вода дуже ці­люща; напередодні корів обсипали сім’ям, вим’я мастили маслом, щоб давали багато молока; також їх обкурювали і замовляли, щоб відьми не підходили; цього дня во­рожили; вважалося: якщо першим з чужих увійде до хати багатий і здоровий — це на щастя, старий і недужий — на зле; особливо неба­жаним був прихід старої баби або такого, хто хоче чогось позичити; закінчували всю господарську ро­боту, бо починався новий госпо­дарський рік; у цей день Бог ніби­то відпускає праведні душі поди­витися на своє тіло,— «душа видить своє тіло, тому й Виді́ння (Виде́ння)» (так ще називають у на­роді це свято); вважалося, якщо сніг випаде до Введення, він обо­в’язково розтане, а коли після свя­та, то буде зима; це свято в народі звуть ще Третьою Пречистою (див. ще Пречи́ста 2). Скільки на Введення води, стільки на Юрія (Урая-Рая) трави (прикмета); Якщо є на Вве­дення вода, то буде в мисці молоко (прикмета).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 66.