біб (зменшено-пестливі — бо́бик, бобо́к, бобо́чок) — однорічна город­ня рослина, що має в стручках по­живні плоди, а також самі плоди цієї рослини; як сільськогосподарська культура культивується в Україні з прадавніх часів; у народі кажуть: «Біб — то половина хлібо­ві»; рослину пов’язують також з народними прикметами, зокрема вважалося гріхом згадувати її на Різдво, бо будуть виразки на шиї; біб, особливо сухий, сильно муль­кий, тому у переносному значен­ні — символ дошкульності; взагалі бобові культури — давній еротич­ний символ (див. ще горо́х), пор. поліську жниварську пісню: «Си­діла баба у бобі, Кликала діда собі, Ходи, дідусю, сюди, То не мати­меш біди. Будемо бобок їсти, Одна на друга лізти»; культ бобів у бага­тьох народів притаманний і українцям, зокрема пов’язаний він з купальською обереговою символі­кою, пор. купальську пісню: «В нашім Купайлі кущик бобу, Кину­ло б відьму у хворобу, В нашім Ку­пайлі кущик м’яти, Щоб не перейшла відьма хати»; давність культу бобових рослин засвідчують і воро­жіння. Як цвіте біб, то їсться хліб, Як цвіте мак, то вже не так (при­казка); Ці похилі спадисті гори… засіяні житом, ячменем, вівсом, за­саджені бобом, картоплею (І. Нечуй-Левицький); фразеологізми: да́ти (зада́ти, вси́пати) бо́бу — побити когось. Як дам тобі бобу, то й крикнеш «пробі» (М. Номис); Всипали йому такого бобу, що пару днів нікуди не ходив (І.Франко); на боба́х сиді́ти — без нічого, ні з чим бути, жити впроголодь.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 37.