Ба́йда —
1) герой української народної пісні «У Царграді, на риночку» («Пісня про Байду»); узагальнений образ козака — патріота рідної землі, борця проти турецько-татарського гніту; в народних переказах образ Байди пов’язується з іменем українського князя Дмитра Вишневецького, якого прозивали цим іменем (див.). Ой, як стрілив — царя вцілив, А царицю в потилицю, Його доньку в головоньку. «Ото ж тобі, царю, За Байдину кару!» (пісня); Був там і козак Байда, що висів ребром у турків на гаку, а не зламав своєї віри (П. Куліш); З золотих рам на стінах дивились на його давні предки князі Вишневецькі, поглядав веселими чорними очима козацький гетьман Байда Вишневецький з густою чуприною на підголеній голові, з сагайдаком в правій руці й неначе сміявся з Єремії, з його хапливого виїзду (І. Нечуй-Левицький);
2) (з малої літери) безтурботна, гуляща людина, гульвіса; також вічний мандрівник; фразеологізми: ба́йди би́ти = ба́йдики би́ти — нічого не робити, нічим не займатися; байдикувати. Ішов би, ледарю, робити, а не байди бити (прислів’я); Ходить байда споконвічний та у вікна загляда (В. Симоненко);
3) див. байда́к 2.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 24.