Про УКРЛІТ.ORG

сльоза

СЛЬОЗА́, и, ж.

1. тільки мн. Безбарвна прозора солонувата рідина, яку виділяють розміщені в очній ямці залози при деяких фізіологічних або психічних станах (при подразненні, болі або сильних душевних переживаннях і т. ін.). Біда не дуда: як стане дуть, то аж сльози йдуть (Укр.. присл.., 1963, 40); Богинь напав від чаду дур; Дим очі їв, лилися сльози, З нудьги скакали так, як кози (Котл., І, 1952, 217); [Одарка:] Згадаю було тебе і гірко-гірко заплачу. От і зараз губи вже й сміються, а сльози ще тремтять на очах (Кроп., І, 1958, 61); У Щорса від сміху виступили сльози (Довж., І, 1958, 167); Мати ніжно горнула [дитину] до себе, і в очах її блищали сльози. Сльози радості (Головко, І, 1957, 93); Сльози, великі, як вранішня роса, іскрились у променях сонця на її довгих віях, а на душі було зараз так радісно, так лагідно і легко (Коз., Вісімсот.., 1953, 126); * Образно. Айстри задумані, квіти останнії, осені пізньої сльози багрянії… (Сос., Так ніхто.., 1960, 109); Четвертий день іде невпинно дощ. Багато сліз в захмареного неба! (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 40); * У порівн. Журливо, тихо гомонить вода,— Немов сльозами, краплями спада (Л. Укр., І, 1951, 71); Дві краплинки, ніби сльози, впали з ясена на руку (Гонч., Вибр., 1959, 43); // тільки одн. Одна краплина такої рідини. Галя піднесла головоньку — у, які ж блискали в очицях дві сльози дужі! (Вовчок, I, 1955, 305); Чиясь гаряча сльоза впала йому на опечену руку, і була вона для нього найдорожчою нагородою в житті (Цюпа, Назустріч.., 1958, 373); Я глянув на маму, а вона дивиться на мене такими сумними і водночас ласкавими очима, і раптом сльоза в неї — кап… (Багмут, Опов., 1959, 8); *Образно. Він іноді тикав себе в підборіддя свічкою, яку тільки на хвильку перед тим погасив і з якої ще котилась гаряча сльоза жовтого воску (Мик., Кадильниця, 1959, 31); // тільки одн., у знач. збірн. Певна кількість такої рідини на протилежність до одної краплини. Настя обводить очима шкільні стіни. В очах — сльоза. Прощається (Вас., III, 1960, 311); Кирило Смолярчук протер очі: вони вранці завжди закисали йому й бралися сльозою, наче запорошені (Кос., Новели, 1962, 182); Максим проводжає підсліпуватими, заслоненими сльозою очима обох хлопців, аж поки вони не ховаються за дерева (Бабляк, Літопис.., 1961, 27); *Образно. Вересень постеле синь-полотна, Задимиться в дощовій сльозі (Мал., Запов. джерело, 1959, 72); * У порівн. У снах жінці поскрипують нові кленові двері, на ясних, як сльоза, вікнах сяє поранкове сонце (Стельмах, І, 1962, 221).

Блага́ти (проха́ти, випла́кувати, ви́плакати і т. ін.) слізьми́ (сльоза́ми) — плачем намагатися викликати співчуття в кого-небудь; слізно просити. Зараз і старого покликали; зачинилися з ним, а зачинившися, стали прохати,— попадя словами, а мати моя сльозами (Вовчок, VI, 1956, 222); — Не лай мене; молитимусь, Із самого неба Долю виплачу сльозами І пошлю до тебе (Шевч., І, 1963, 309); Вида́влювати (ви́давити) сльо́зи (сльозу́) див. вида́влювати; Ви́плакати сльо́зи — дуже багато поплакати. Як же втратив я її [милу], — Сльози виплакав свої (Л. Укр., IV, 1954, 85); Втира́ти (вте́рти) сльо́зи (сльозу́) — плакати. — Сама знайшла собі страшну смерть, помагаючи людям. Господи, як жаль бідної доброї Соломії,— говорили молодиці, вертаючись з кладовища з бабою Зінькою та втираючи сльози (Н,-Лев., VI, 1966, 418); Молодичка давай благати, давай проситись, сльозу втирати (Збан., Єдина, 1959, 77); Гаря́чі сльо́зи див. гаря́чий; Гіркі́ (пеку́чі, рясні́ і т. ін.) сльо́зи — болісний, нестримний плач, ридання. Про Якова вона не змогла згадати без того, щоб пекуча туга не скрутила, мов у пучці, її серця, щоб не порвалися разом з гіркими слізьми ще тяжчі, ще гірші прокльони (Мирний, І, 1954, 276); Не дивуйте, що думи глибокі Будять речі та сльози пекучі (Л. Укр., І, 1951, 26); Дави́тися слі́зьми́ (сльоза́ми) — задихатися від приступу плачу; ридати, захлинаючись. Хоч мати і була для неї доброю і не зробила ніякого зла, проте Орися не могла забути, як по ночах давилася сльозами, випрохуючи любові, вимолюючи Тимка, і від тих слів осідала в Орисиних жилах гіркота (Тют., Вир, 1964, 508); Мар’ян дивиться на дружину, сміється, втішаючи її, а вона давиться сльозами і хлипанням (Стельмах, І, 1962, 30); До сліз: а) дуже, надзвичайно. — Оселедець! — згадав своє прізвище в класі,— і до сліз боляче стало за батька, бо то через нього так докучали (Коцюб., II, 1955, 374); До болю близька, До сліз дорога ця земля під ногами! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 259); б) дуже сильний. Слухачі не видержали, крик нестямний, крик радості до сліз, похоті до забуття .. знявся і ламав своїм гуком оселю вокзалу (Мирний, III, 1954, 273); Дрібні́ сльо́зи ли́ти (вилива́ти); Умива́тися (уми́тися, облива́тися, обли́тися, залива́тися, зали́тися і т. ін.) дрібни́ми сльоза́ми див. дрібни́й; Залива́ти (зали́ти) сльоза́ми (слі́зьми́) див. залива́ти; Залива́тися (зали́тися) сльоза́ми (слі́зьми́) [гірки́ми (невті́шними і т. ін.)] див. залива́тися; Згля́нутися (ува́жити) на сльо́зи — задовольнити чиєсь слізне прохання, поставитись співчутливо до когось. [Гелен:] Боги з Олімпу зглянулись на сльози, .. на благання наші,— без зброї подолали ворогів (Л. Укр., II, 1951, 302); [Xрапко:] Як би уважив на сльози [молодиці] — пропали б мої 200 рублів з процентом, а то грошики дома будуть… (Мирний, V, 1955, 131); Змахну́ти сльозу́ (сльо́зи) — різким рухом витерти сліди плачу. Марійка змахнула сльозу з очей і вдавано тяжко винесла свою повноту в темний коридор, щоб і люди бачили, що от-от з’явиться на світ нове життя (Стельмах, II, 1962, 20); Сльози деякі змахнули (Сос., І, 1957, 375); Зрони́ти сльозу́ див. зрони́ти; З слі́зьми́ (сльоза́ми) [на оча́х (в оча́х)] — плачучи. Майже з слізьми в очах покидав капітан пороги офіцерського касино (Фр., VI, 1951, 390); Останній раз помолилась [Онися] перед батьківськими образами й з сльозами виїхала з батькового двору (Н.-Лев., III, 1956, 83); Прощайте, гори і вокзали, куди летів наш димний шлях, і ви, дядьки, що проводжали полки з сльозами на очах… (Сос., II, 1958, 423); Мати зі сльозами почала розповідати про свого мужа (Стельмах, II, 1962, 212); Зупини́ти сльо́зи див. зупиня́ти; [І] сміх і сльо́зи див. сміх; Кипля́ть (кипі́ли) сльо́зи в (на) оча́х див. кипі́ти; Ко́тяться (покоти́лися, ли́нуть) дрібні́ (рясні́, пеку́чі і т. ін.) сльо́зи по чому — хто-небудь гірко, невтішно плаче. — Га! — сказав Микола і замовк, тільки грубі, пекучі сльози покотилися по його блідому, замученому, порохом припалому лицю (Фр., І, 1955, 366); Крива́ві сльо́зи див. крива́вий; Крізь сльо́зи (перев. з дієсл. промовляти, говорити, відповідати, посміхнутися, сміятися і т. ін.) плачучи. Заплакала Ярина, Як тая дитина, І крізь сльози промовляла: — Покине! покине! (Шевч., II, 1963, 334); — Іди вже,— майже крізь сльози говорила вона. — Чуєш, десь літаки гудуть? (Тют., Вир, 1964, 266); — Їду, брате,— крізь сльози відповідає жінка. — Бодай нікому так не їхати (Стельмах, І, 1962, 9); — Іваночку, то зовсім інше,— посміхнулась Уляна крізь сльози. — То війна, а це життя (Довж., І, 1958, 392); Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні (Л. Укр., І, 1951, 41); Ли́ти сльо́зи див. ли́ти; Ми́тися сльозо́ю (слі́зьми́) див. ми́тися; Моли́ти сльоза́ми див. моли́ти; Мо́ре сліз — дуже багато сліз. Все горе те, все море сліз, ..Всі муки ті, що ти поніс, Народе мій, забудь! (Фр., XIII, 1954, 123); Наверта́ються (наверну́лися) сльо́зи [на о́чі] — хто-небудь готовий заплакати. Вона знову заламала руки, знову, як поламані, захрущали пальці; на очі навернулися сльози, от-от бризнуть… (Мирний, І, 1949, 341); У Олександри Василівни навернулись сльози (Довж., І, 1958, 409); Налива́тися (нали́тися) слі́зьми́ див. налива́тися; Облива́ти (обли́ти, обмива́ти, обми́ти, полива́ти, поли́ти і т. ін.) [гірки́ми (гаря́чими, рясни́ми і т. ін.)] сльоза́ми (слі́зьми́) кого, що — сильно плакати над ким-, чим-небудь, часом від радості. Татко ручку доні цілував і гіркими сльозами обливав (Л. Укр., І, 1951, 31); Раптом убігає до кімнати Поет Тарас Григорович Шевченко, Стискає Олдріджа в міцних обіймах, Гарячими сльозами обливає (Рильський, І, 1956, 170); Живий жаль брав дівчину за серце, рясними слізьми обливала вона не тільки лице, а й лапатий виноградний лист (Коцюб., І, 1955, 272); Облива́ють (облили́) дрібні́ (гіркі́, рясні́ і т. ін.) сльо́зи кого — хто-небудь гірко, невтішно плаче; Обте́рти (обіте́рти) сльо́зи див. обтира́ти; О́чі слі́зьми́ (сльоза́ми) забіга́ють (забі́гли) див. забіга́ти; Пла́кати (запла́кати, рида́ти, зарида́ти) [гірки́ми (дрібни́ми, крива́вими і т. ін.)] слі́зьми́ (сльоза́ми) — гірко плакати, ридати. Кармель їде гаєм і співає, коли бачить — недалечко від шляху молода дівчина зрива якесь зілля й плаче гіркими слізьми (Вовчок, І, 1955, 350); — Чи згадав далеку милу й заридав дрібними слізьми на чужині? (Л. Укр., І, 1951, 306); * Образно. День стрівали — де хиталось жито, Де сльозами плакала трава… (Ю. Янов., V, 1959, 18); Глухо шумів дощ об дах. Сивими дрібними сльозами плакали вікна (Гончар, IV, 1960, 64); Пролива́ти (проли́ти) сльо́зи див. пролива́ти; Пуска́ти (пусти́ти) сльо́зи (сльозу́) — плакати. — Любов згадала,.. сльози пускаєш? (Ю. Янов., II, 1958, 106); Наш сердешний Забрьоха сидить, мов гарячим борщем похлинувся.. і поблід, і посивів,.. і сльози пустив (Кв.-Осн., II, 1956, 219); Іван розчулено схлипнув, пустив сльозу, обхопив рвучко за шию Сеспеля, поцілував у худючу вилицю (Збан., Сеспель, 1961, 298); Рони́ти (роня́ти) сльо́зи (сльозу́) див. рони́ти; Сльо́зи закрути́лися в (на) о́ці (оча́х) див. закрути́тися2; Сльо́зи залива́ють (залили́ і т. д.) о́чі (лице́ і т. ін.) див. залива́ти; Сльо́зи кру́тяться (сльоза́ кру́титься) в оча́х див. крути́тися; Ти́хі сльо́зи — плач, при якому не хлипають і сльози спокійно течуть з очей. З свого віку дитячого поперед усього пам’ятаю нашу хату білу та матусині сльози тихі (Вовчок, VI, 1956, 220); Тремтя́ть (тремті́ли) сльо́зи на оча́х — хто-небудь от-от готовий заплакати; Умива́тися (уми́тися) слі́зьми́ (сльоза́ми і т. ін.) див. умива́тися; У сльоза́х: а) заплаканий, з слізьми на очах. В сльозах ніхто не бачить, а як пісні співаю,— так чують (Укр.. присл.., 1955, 136); В жалю, в сльозах і гіркім смутку Богиня сіла в просту будку, На передку сів Купидон (Котл., І, 1952, 217); Стояла [Ганна] в сутіні на стежці — в задумі, чи у ваганні, чи, може, в сльозах (Гончар, II, 1959, 260); б) у горі. На кару Сироти остались. В сльозах росли, та й виросли (Шевч., І, 1963, 114); У сльо́зи — починати плакати. Ув однім тільки була в них журба: не давав їм бог діточок. Так що ж? Настя, як здума про себе, то зараз у сльози (Кв.-Осн., II, 1956, 24).

∆ Зозу́лині сльо́зи див. зозу́лин.

◊ Вилива́ти (ви́лити) сльоза́ми — плачучи, полегшувати свій стан, трохи заспокоюватися. Розказав би про те лихо, Та чи то ж повірять!.. Та й нащо те знати, що сльозами перед вами Буду виливати? (Шевч., І, 1963, 31); Петрусь припав до подушки — і не словами, а сльозами виливав їй своє лихо (Мирний, І, 1954, 332); Вилива́ти (ви́лити) сльо́зи див. вилива́ти; Вилива́ти (ви́лити) (бага́то (бага́цько)] сліз чиїх — приносячи горе, завдаючи болю, змушувати когось плакати, переживати.— Ти знаєш, він який суціга, Паливода і горлоріз; По світу як іще побіга, Чиїхсь багацько виллє сліз (Котл., І, 1952, 66); Вису́шувати (ви́сушити) сльо́зи (сльозу́) див. вису́шувати; Ви́точити сльо́зи [з оче́й] див. вито́чувати2; Відізву́ться (відізва́лися) сльо́зи див. відзива́тися; Віділлю́ться во́вкові ове́чі сльо́зи; Відлива́ються (віділлю́ться) сльо́зи див. відлива́тися; Горю́чі сльо́зи див. горю́чий; Да́ти во́лю сльоза́м — плакати не стримуючись. Стоїть Катря серед поля, Дала сльозам волю (Шевч., І, 1963, 34); Ніну підкосило його зауваження. Вразлива, боязка, вона нічого не знайшлася відповісти на своє виправдання, мерщій побігла додому і дала волю сльозам (Гур., Через замети, 1961, 37); Дово́дити (довести́) до сліз кого — призводити кого-небудь до плачу. — Наш брат і жартує так,.. що іншого й до сліз доведе (П. Куліш, Вибр., 1969, 135); Гадали було дівки зрушити її, до сліз довести, щоб заплакала (Хотк., II, 1966, 97); Загово́рювати сльо́зи (з запереч. не сліз) — заспокоювати, утішати, втихомирювати. — Чого ж тепер Кирило мовчить? Чому не заговорює гірких сліз сиротливої дочки свого безталанного товариша?.. (Мирний, III, 1954, 67); Закипа́ють (закипі́ли) сльо́зи див. закипа́ти; Залиша́ти (залиши́ти, зоставля́ти, зоста́вити і т. ін.) на сльо́зи — лишати в чарці, склянці і т. ін. недопитий алкогольний напій, що, за народним повір’ям, спричиниться до горя.— Та випийте-бо, свахо, більше. Невже оце ви зоставляєте стільки на сльози? (Н.-Лев., II, 1956, 281); Засіва́ти зе́млю слі́зьми́ див. засіва́ти; За слі́зьми́ (сльоза́ми) [і (й)] сві́ту (сві́та) (бі́лого (бо́жого)] (нічо́го) не ба́чити — гірко плачучи, страждаючи від горя і т. ін., нічого не помічати, не звертати ні на що уваги. А та безталанна за слізьми й світа божого не бачить і слова не промовить (П. Куліш, Вибр., 1969, 136); — Любий, милий, кровиночко моя! Пишемо ми з Марією цього листа, а за слізьми світа білого не бачимо (Логв., Давні рани, 1961, 19); За сльозами за гіркими І світа не бачить [Катерина], Тілько сина пригортає, Цілує та плаче (Шевч., І, 1963, 28); Серце в неї щеміло, боліло; голова, як отуманена; за сльозами вона нічого не бачила (Мирний, І, 1949, 319); Захлина́тися (захлину́тися сльоза́ми див. захлина́тися; Захо́дитися (зайти́ся сльоза́ми див. захо́дитися2; Ки́дає (ки́дало, ки́нуло в сльо́зи (в сльозу́) див. ки́дати; Ки́датися (ки́нутися) в сльо́зи — почати плакати. Кинулась Явдоха в жаль та сльози (Мирний, І, 1949, 357); Ковта́ти сльо́зи див. ковта́ти; Кото́ві (коту́) на сльо́зи нема́ (ви́стачить і т. ін.) див. кіт; Крокоди́лячі (крокоди́лові) сльо́зи див. крокоди́лячий, крокоди́лів; Кулака́ми сльо́зи утира́ти — попадати в скрутне становище. Не раз Зозуля Горлицю згадала, Як кулаками сльози утирала (Гл., Вибр., 1951, 134); Ли́ти (пролива́ти) крокоди́лячі (крокоди́лові) сльо́зи — лицемірно, удавано шкодувати з якогось приводу, нещиро співчувати кому-небудь. Клаус Менерт очолив усю підступну систему ідеологічних диверсій, які вели з території ФРН проти Чехословаччини. Тепер Менерт ллє крокодилячі сльози з приводу «нещасної долі» чехів і словаків (Літ. Укр., 27.XII 1968, 4); Мішо́к сліз, зневажл.— плаксива людина. [Катерина:] І як я могла з тобою дружити, з таким мішком сліз! (Корн., 1955, 306); Наковта́тися сліз див. наковта́тися; Насиса́тися (насса́тися) сліз див. насиса́тися; Облива́ти (обли́тися) [гірки́ми (гаря́чими і т. ін.)] слі́зьми́ (сльоза́ми) див. облива́тися; Обсипа́тися (обси́патися) слі́зьми́ (сльоза́ми) див. обсипа́тися; Обсу́шувати (обсуши́ти) сльо́зи див. обсу́шувати; Палкі́ (палю́чі) сльо́зи див. палки́й, палю́чий; Пи́ти сльо́зи чиї — мучити, кривдити кого-небудь, знущатися з когось. Скільки днів моїх ти губиш! Скільки сліз моїх ти п’єш! Чи таки ж мене ти любиш? Чи одну ману даєш? (Пісні та романси, II, 1956, 15); Повилива́ти сльо́зи див. повилива́ти; Проби́ти сльозо́ю кого — плачем зворушити, розчулити когось; Розлива́тися (розли́тися, розілля́тися) [палю́чими (гірки́ми і т. ін.)] слі́зьми́ (сльоза́ми) — гірко, невтішно плакати, ридати. Катря впала коло тії кам’яної постелі на коліна, розливається слізьми (Вовчок, І, 1955, 230); Дитина закоришмалась на руках у Домни, запхикала чогось,а Домна так і розіллялась слізьми (Коцюб., І, 1955, 123); Розпіка́ти (розпекти́) до сліз кого — глузуючи, насміхаючись і т. ін., виводити з рівноваги, доводити до плачу кого-небудь; Розпуска́ти (розпусти́ти) сльо́зи див. розпуска́ти; Слі́зьми́ зли́тися див. злива́тися; Сльоза́ сльозу́ побива́є див. побива́ти; Сльо́зи скипі́лися див. скипа́тися1; Смія́тися сльоза́ми див. смія́тися; Спиня́ти (спини́ти) сльо́зи див. спиня́ти; Схо́дити слі́зьми́ (сльоза́ми) — гірко плакати, знесилюватися від плачу; Тонки́й на сльо́зи див. тонки́й; Точи́ти сльо́зи: а) плакати. Над огнем отаман точить п’яні сльози, і перчина носа світиться із тьми (Сос., І, 1957, 368); б) доводити до плачу. Щастя, як горе, — точить сльози (Укр.. присл.., 1963, 181); в) кривдити кого-небудь. Гуляли ляхи, порались ксьондзи, дуріли, казились, точили сльози і кров народу (Стор., 1957, 367); Угна́ти в сльо́зи — довести до плачу. — Ні, треба їх угнати в такі сльози, щоб і приказки не підібрав до них, хіба тоді покаються (Панч, Гомон. Україна, 1954, 307); Уда́ритися в сльо́зи див. ударя́тися; Хова́ти сльозу́ — стримувати плач. Хтось.. сміється оком карим, Сльозу ховаючи (Рильський, II, 1960, 18); Як у кота́ сліз — дуже мало.

2. перев. мн. Плач, ридання. Сльозами горю не поможеш (Укр.. присл.., 1955, 70); Настав великдень, він пов’язується у Данилка з материними сльозами, бо батько не вилазить із чужих хат і випиває з усіма, хто його частує (Ю. Янов., II, 1958, 184); Продер я стріху, зліз на землю, і пішов від смерті, пішов, хитаючись од сліз… (Сос., II, 1958, 396); Були особливо прикрі безпричинні й незрозумілі мамині сльози (Смолич, II, 1958, 23); *Образно. І звуки танків, і пісні, й гармоні сльози голосні в огні зорі вечорової… (Сос., II, 1958, 362).

3. перев. мн. Горе, страждання. Гостям сміх, а хазяям сльози (Номис, 1864, № 11947); До неї горнулись мої всі малятка, сльози свої їй несли, вона ж дарувала їм усміх (Л. Укр., І, 1951, 230); Він знав, що сльози й радість — це невід’ємні частки людського щастя (Ю. Янов., II, 1958, 44); Ми йдем вам відплатить за сльози, кров, за муки, що бідний люд віки тернистим шляхом лив… (Сос., І, 1957, 52); Так і Грузію в годину Лиховісної грози, Як хиталися непевні Історичні терези, Врятував народ російський Від неволі, від сльози (Рильський, III, 1961, 109); * Образно. Не так ще багато літ минуло, як умер Довбуш і народилася його пісня, а от ввібрала вже в себе тисячолітню скорботу народу, сльози гір і осінню печаль осінніх полонин (Хотк., II, 1966, 158).

4. перев. мн., перен. Краплини соку, вологи, що виділяються на поверхні чого-небудь. О, скільки ран було На тім прекраснім тілі! Скільки сліз По стовбурі стрункому [берези] прокотилось (Рильський, III, 1961, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 386.

вгору