сват (пестливі — сватко́, свато́к, сва́тонько, свату́ньо) —

1) = сва­́тальник — у весільному обряді — староста на його початковій ста­дії — сватання; людина, яка за до­рученням того, хто хоче одружити­ся (парубка), або його рідних ви­сватує обрану парубком особу (дівчину). Бодай сватальнику добре не було (М. Номис); Латин, дочка, стара Амата Щодень від Турна ждали свата (І. Котляревський);Не збирайся і в свати, як до вінця не вести (приказка); Сватові перша чарка і перша палка (приказка); у сполученні: засила́ти сваті́в — по­силати старостів для проведення сватальної обрядодії;

2) батько або родич одного з подружжя щодо батьків або родичів другого. В на­шого свата всім одна хата (приказ­ка); Поки богат, то поти й сват (М. Номис); Сват — не сват аби добрий чоловік (М. Номис); Сват сватом, брат братом, а гроші не рідня (приказка); фразеологізм: ні сват ні брат — зовсім чужа лю­дина.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 523-524.