Про УКРЛІТ.ORG

купайла

Купа́йла = Купа́йло = Купа́ла = Купа́ло (пестливі — Купа́[й]лик, Купа́[й]лиця, Купа́[й]лочко, Купа́[й]лочка) —

1) у дохристиянських віруваннях — бог родючості, вро­жайного літа, зелених плодів, зці­лющих трав, добробуту, радості, згоди та любові; міфологічний персонаж у слов’ян, пов’язаний з обрядом купання в ніч з 23 на 24 червня/6 на 7 липня, також об­ряд і час його справляння: дівчата збирали квіти і трави, прикрашали себе ними, використовуючи для цього як обов’язкові червоні паху­чі васильки, ясно-червоні чере­вички, панський мак, жовтий зві­робій, м’яту; із чорнобилю (за­будьків) робили собі пояси у ви­гляді перевесел (як засіб відігнати нечисту силу, уберегтися від неї); хлопці розпалювали багаття, при­крашали гільце, яке називали по­декуди йменням самого свята; мо­лодь весело стрибала через багат­тя, очищаючись від злої сили; з живих квітів і зілля дівчата плели (вили) вінки, необхідними росли­нами в них були канупер і дзвіноч­ки як їхня основа (відгомін віри в чарівні приворотні властивості цих рослин); потім дівчата пускали вінки на річкове плесо, гадаючи на можливих наречених, — куди по­пливе вінок, туди й заміж дівчині йти, а який закрутиться на місці, то ще бути дівчині в дівках; пус­каючи вінки, дівчата співали: «Ві­ночок звивши, на воду пущу: Хто вінок пійме, той мене візьме»; усі купалися, перев. рано-вранці, ос­кільки в цей день, гадали, купало­ся і гралося саме сонце, бо жени­лося; всі ці обряди є відгомоном віри наших предків в очищувальну силу води і вогню та в цілющість і чарівність купальського зілля; у купальських піснях Купала постає і як ім’я жіночої статі; зважаючи на те, що свято припадає на закін­чення літнього сонячного циклу, Купалу вважають богинею родю­чості, богинею-матір’ю, охоронницею домашнього вогнища (на Поліссі купальське вогнище запа­люють від його жару); двообразність Купали/Купала (жіноче й чоловіче втілення) пов’язана з мотивами шлюбного поєдинку вог­ню і води, відтворених в купальських обрядах і піснях, змаганням життя та смерті (Купала та Мари), що супроводжується спаленням та потопленням обрядової ляльки. Сьогодні Купала, а завтра Іва­на (П. Чубинський); В Купайлочки три дочки (А. Метлинський);

2) Купа́ло = Купа́йло = Купа́йлиця — обрядове дерево на зразок гільця під час свята Івана Купала, що уособлювало рослинність у пе­ріод її розквіту й очікування від неї щедрих плодів; деревце прикра­шали стрічками, квітами й вінка­ми: «Коло Купайла обметено, Ще й барвінком обплетено, Ще й ва­сильком обтикано»;

3) тільки Купа́ла — обрядова лялька з соломи, одягнена в жіноче вбрання, на­мисто й хустку (або вінок), що си­діла під обрядовим деревом; ляль­ку або дерево занурювали в воду з вірою, що влітку буде волога на врожай; див. ще Маре́на 1.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 321-322.

вгору